Малоданилівська громада Харківської області розташована за 20 кілометрів від кордону з росією. Тож одразу прийняла на себе ворожі удари та зазнала значних руйнувань через постійні обстріли. Частково була під окупацією, але багато жителів з перших днів війни залишаються вдома.

Були на лінії вогню
Карина Булавіна мешкала у Малій Данилівці, але зараз тимчасово живе у Полтаві. Та громаді своїй допомагає як може. Про справи вдома, де була тиждень тому, розповідає з хвилюванням. Каже, ситуація в населених пунктах Малоданилівської громади різна. У смт Мала Данилівка вже є світло та газ, працюють магазини, повертаються жителі. Люди запасаються дровами, намагаються отримати їх через державну програму. Також тут зараз мешкають внутрішньо переміщені особи із сусідніх населених пунктів.

Найбільше через ворожу агресію у Малоданилівській ТГ постраждало селище Лісне, що розташоване вздовж Харківського (колишнього Бєлгородського) шосе. За словами Карини, яка разом з іншими земляками є волонтером фонду «Майбутнє будуємо разом», до війни там мешкало близько 1400 жителів. Евакуація із селища почалася 4 березня, а на 18 квітня в Лісному залишилося до 40 людей. Їм довелося пережити безперервні обстріли й масові руйнування, тому що селище опинилося на лінії вогню.

Після деокупації Харківської області обстріли цього населеного пункту зменшилися, жителі поступово починають повертатися додому. Зараз у Лісному вже мешкають майже 200 людей. Хоча, за словами волонтерки, взагалі ця територія небезпечна, є велика ймовірність натрапити на міну.

У селі Черкаська Лозова теж великі руйнування, через масовані обстріли пошкоджено багато приватних будинків. Повністю розбита школа. Проте в селі знаходиться багато людей похилого віку. За словами волонтерки, це саме та категорія, яку дуже важко евакуювати. У багатьох – проблеми зі здоров’ям, вони не хочуть їхати з дому, тож залишаються і дуже потребують допомоги.Часто літні люди маломобільні, а дехто взагалі не має рідних. Мешкають вони в розбитих будинках, які треба ремонтувати. Селищна рада допомагає, але вирішити всі питання місцева влада, звісно, не може. Тож проблеми підтримки літніх людей, які не виходять з дому, ремонту їхнього житла та забезпечення продуктами частково залишаються відкритими.

До речі, у Черкаській Лозовій зараз працює комісія, яка актує пошкодження майна. За можливості господарі власними силами ремонтують та відновлюють житло, але всі сподіваються на допомогу чи відшкодування втраченого. Поки що питання компенсації на державному рівні не вирішено, проте фіксувати пошкодження краще одразу. Що й робиться. Не знають, як зимувати
Нещодавно волонтери БФ «Майбутнє будуємо разом» укотре навідалися в рідну громаду. Вони привозили в Черкаську Лозову продукти та засоби гігієни і спілкувалися з місцевими. Розповідають, що їх дуже вразила історія Галини Василівни та її онука Ярослава. Хлопцю 17 років, батьки померли, він залишився з хворою бабусею, яка пересувається лише по хаті.

Живуть вони на віддаленій вулиці, тож з газопостачанням проблеми. Будинок частково зруйнований, розбиті вікна. Що могли, підлатали самі – закрили вікна, але треба хату утеплювати. Також потрібні дрова чи буржуйка. Як вони з онуком зимуватимуть, жінка не знає. Привернути увагу саме до таких людей, допомогти тим, хто найменш захищений, – мета діяльності благодійників.

– Хочемо привернути увагу громадськості, можливо, якихось організацій, щоб допомогти з будівельними матеріалами, відремонтувати дах, вікна цій родині. І не тільки цій – у тій же Черкаській Лозовій чимало одиноких хворих людей похилого віку. У багатьох з них будинки пошкоджені обстрілами. Селищна рада робить усе, що може, але людям дуже важко, самі вони не вирішать свої проблеми, – пояснює волонтерка Карина Булавіна.

Якщо в когось є можливість допомогти родині, телефон Ярослава, онука Галини Василівни: +380 (67) 290 92 93.

«Допомогу в шпиталь в Ізюмі возимо щотижня»
У листопаді БФ «Майбутнє будуємо разом» реалізував у Малоданилівській громаді грантову програму «Гуманітарна солідарність». Партнерами, які профінансували цей проєкт, виступили міжнародний фонд «Відродження» та міжнародна благодійна організація CARE International. Фонд організував для мешканців громади видачу продуктово-гігієнічних наборів. Це був перший подібний проєкт, тому волонтери дуже вдячні партнерам, які повірили та долучилися до співпраці. Сподіваються, що вона продовжиться.

– Спочатку провели моніторинг, щоб виявити, в чому є нагальна потреба і хто першочергово потребує допомоги. Одинокі, люди похилого віку, хворі – ми взяли ці категорії. Завдяки нашим волонтерам відвезли, зокрема адресно, 1200 наборів до Малої Данилівки, Черкаської Лозової та Лісного, – розповідає керівниця проєкту Людмила Гасан.Благодійний фонд «Майбутнє будуємо разом» працює з 2019 року. Вони допомагали дітям у притулках та інтернатах, у малозабезпечених сім’ях та дітям з особливими потребами. Забезпечували їх речами першої необхідності, одягом, продуктами харчування. Також опікувалися соціально незахищеними людьми, онкологічними хворими.

Коли почалася війна, зізнаються волонтери, трохи розгубилися. Що робити? Кому допомагати в першу чергу? Взагалі як діяти далі? Але багато людей, які знали про фонд, почали самі звертатися безпосередньо до них. Так поступово й сформувалися напрями діяльності.

– Ми продовжуємо робити те, що робили раніше, просто через війну водночас змінилися умови життя всіх українців. Тому ресурси вичерпуються швидше. Допомагаємо дітям, людям похилого віку, внутрішньо переміщеним особам, військовим, підтримуємо свою рідну громаду. Звісно, охопити всіх ми не можемо, але намагаємося бути корисними якнайбільшій кількості людей, – розповідає Людмила Гасан.

Велику увагу фонд приділяє допомозі медичним закладам. Наразі підтримує продуктами харчування та необхідними лікарськими препаратами комунальне некомерційне підприємство «Обласний центр онкології». Волонтери Андрій Терещенко та Олександр Попов зазначають, що зараз ситуація покращилася, але допомога все одно необхідна. Будівля Центру була пошкоджена, тож проблем у лікарів вистачає.https://www.slk.kh.uа