Частина Печенізької громади Харківської області – 9 з 12 населених пунктів – була в окупації шість з половиною місяців. Жителі цих територій пережили важкі часи – були мародерства бурятів, катування людей тощо. Однак люди стійко та гідно пройшли цей непростий період і тепер повертаються до звичного життя, в якому вже є світло, газ і мобільний зв’язок, а також практично всі інші необхідні речі.
Ризик заради людей
До складу Печенізької територіальної громади входять 12 населених пунктів: селище Печеніги, села Мартове, Артемівка, Новий Бурлук, Приморське, Борщова, Гарашківка, Ганнівка, Гуслівка, Першотравневе, Кицівка, П’ятницьке. 9 населених пунктів, крім селища Печеніги, сіл Кицівка та П’ятницьке, були окуповані російськими загарбниками у перший день війни, 24 лютого. Вищезазначені села розташовуються на лівобережжі Сіверського Дінця та Печенізького водосховища і межують з Куп’янським районом, який з моменту вторгнення рф і до початку осені увесь був під контролем загарбників. Як розповідає начальник Печенізької селищної військової адміністрації Олександр Гусаров, рашисти мріяли піти далі їх громадою, втім шансів на це в них не було.
– Вони взагалі заходили в нашу громаду з оркестром. Думали, що ми їх зустрінемо з хлібом-сіллю, але такого не було з боку жодної людини. А Збройні Сили України «привіталися» з ними шквальним вогнем, – згадує очільник Печенізької громади. – Окупанти відчули відразу, що повністю вся наша громада не буде підкорена їм, хоча вони дуже хотіли взяти і Печеніги. Надсилали на підконтрольну Україні територію дезінформацію, маніпулювали, хотіли зі мною вийти на зв’язок, аби відчути наш настрій. Я з ними особисто ніяких контактів не тримав, цю всю інформацію мені передавали люди, які їздили громадою у своїх справах. Ми нічого їм не відповідали, робили своє – допомагали ЗСУ та людям, які опинилися на території, що тимчасово була під контролем ворога.
Як каже Олександр Гусаров, окупаційної влади в захоплених селах не було. Печенізька селищна рада намагалася максимально допомогти землякам.
– Наші люди отримували від нас гуманітарну допомогу з перших днів окупації. У нас була багатьом відома «стежка життя» – цим шляхом через Печенізьку дамбу люди вибиралися з тимчасово підконтрольних росії територій. І в цей спосіб ми нашим землякам передавали «гуманітарку» – продукти, ліки, посилки від родичів тощо. Ми дуже хотіли, аби люди відчули нашу підтримку, знали, що ніхто про них не забув. У перші місяці війни нам навіть вдавалося уникнути заборгованості з виплати пенсій. Як саме ми їх доставляли – це наші хитрощі і технологія, розповідати деталі не буду, але окупанти не могли збагнути, як ми це робили. Так, ризик був дуже великий, оскільки все, що завгодно, могло трапитися з цими коштами, але ми пішли на цей крок тільки заради наших людей, – зазначає начальник Печенізької селищної військової адміністрації.Старости – патріоти
Допомогу на окуповану територію громади через Печенізьку дамбу систематично, кожну середу, вдавалося передавати десь до середини липня. Потім почалися обстріли гідровузла, і ЗСУ рекомендували не ризикувати мирним населенням. Також цим шляхом щопонеділка евакуювалися жителі Харківщини з окупованих ТГ.
– Так, у нас був так званий «зелений коридор», який у будь-який момент міг стати «чорним коридором». Річ у тому, що ближче до середини літа загарбники стали нехтувати гуманними поняттями в цьому питанні – вони накривали з «градів» цей коридор. Я особисто попадав під жорсткі обстріли, все було на межі життя і смерті, – згадує очільник громади.
За його словами, коли виникли труднощі з передачею допомоги на лівобережну частину громади, тоді свою «гуманітарку» розпочали видавати окупанти. До цього та й взагалі росіяни не переймалися проблемами людей – усе це, як і до 24 лютого, лежало на плечах Печенізької селищної ради та старост. І такий розвиток подій загарбників цілком влаштовував, оскільки інакше всіма цими питаннями довелося б займатися їм.
– З липня, коли ми вже не могли передавати гумдопомогу, вони пропонували жителям свою. Але люди були налаштовані її не брати – відмовлялися, мовляв, що не голодні. Це дуже патріотична позиція наших земляків, за що я їм безмежно вдячний. Вони, без огляду на всі труднощі, затягнули пояси і чекали на ЗСУ, – розповідає Олександр Гусаров.
Він каже, що патріотизм проявили всі працівники селищної ради, які не пішли на співпрацю з окупантом, зокрема четверо старост. Увесь час окупації з ними по можливості тримали зв’язок, вони отримували чіткі інструкції, як себе поводити в тих чи інших випадках. Керівник Печенізької ТГ каже, що погроз з боку окупантів старостам не надходило, втім їм пропонували збирати якісь списки, дані тощо. Але працівники селищної ради знали, що треба відповідати і як себе поводити з окупантами
– Я розумію, наскільки старостам було важко перебувати під гнітом ворога, можна сказати під дулом автоматів, й до того ж ще й працювати треба. І виконувати свої обов’язки так, аби жодних питань не було з боку СБУ, мене тощо. Вважаю, що старости молодці, вони лише займалися гуманітарними питаннями і розв’язанням проблем наших людей. Бувало таке, що їм доводилося «кланятися» окупантам, щоб вивезти важкого хворого. Це дуже неприємна місія, але вони це робили заради порятунку людини, – підкреслює керівник Печенізької громади.
Катування у Вовчанську
Через відмову старост співпрацювати з окупантами рашисти знаходили інших людей, які їм допомагали вирішувати різні побутові питання.
– Так, звісно, колаборанти в нашій громаді були. Дуже неприємно, що деякі наші земляки пішли на співпрацю з окупантами або переїхали з родинами в росію. Вважаю, що наразі дуже хороший шанс очиститися, йде очищення нашої української нації і Печенізької громади зокрема, війна багато що показала, – зазначає Олександр Гусаров. – У нас були в громаді так звані «поліцаї», які перейшли на бік росіян – взяли зброю і почали здавати селян. Вони ходили з орками по тих хатах, де можна було забрати те чи інше майно. Ми всіх цих колаборантів знаємо, і вони вже відбувають покарання.
Загалом, звісно, жителям окупованої частини Печенізької громади було вкрай важко і складно жити під гнітом загарбників.
– З усіх окупованих сіл найважче було Новому Бурлуку. Цей населений пункт пережив чотири ротації бурятів. Вони ходили по хатах, вимагали від людей віддати всі гроші і всі цінні речі, після чого виселяли власників будинків. Також пройшлися по дачах, серед яких були домівки дуже заможних людей. Побачили таке, що їм не те, що не снилося, а взагалі не могли уявити існування такого. Це стосується і будинків звичайних людей. В інших окупованих населених пунктах ТГ були «лднрівці», – каже начальник Печенізької селищної військової адміністрації.
За словами Олександра Гусарова, в громаді траплялися випадки, коли окупанти забирали людей на допит і катували їх.
– Деяких мешканців нашої громади забирали до Вовчанська. Там на території агрегатного заводу був підвал, де допитували і катували людей. Їх там тримали тиждень-два, а потім відпускали. Точніше, викидали десь у Вовчанську, а людина кілометрів десять ішла пішки додому. Наприклад, у нас забирали туди одного з учителів. Його протримали там два тижні, допитували, катували. Слава Богу, його відпустили, і він повернувся живим. Жертвами загарбників частіше за все були звичайні люди, які не вели якусь підривну чи диверсійну діяльність. Просто окупантам захотілося, і вони забирали ту чи іншу людину, – пояснює очільник Печенізької громади.
До речі, щодо шкіл і вчителів, то навчальні заклади не відкрилися 1 вересня. Олександр Гусаров зауважує, що це було неможливо, оскільки через громаду проходила лінія зіткнення. Ніхто з учителів на це б не пішов через активні бойові дії. А школи орки використовували як власні бази, в яких постійно проживали.
Пошкоджені школи та сотні будинків
Жахіття «руського міра» в Печенізькій громаді, як і в більшості ТГ регіону, закінчилося на початку осені. 10 вересня всі дев’ять окупованих сіл були звільнені.
– Згадую ті дні, у мене були змішані почуття: з одного боку, страх, а з іншого – натхнення, що наші захисники звільняють землю від цієї нечисті, – ділиться очільник Печенізької громади. – Люди з хлібом-сіллю зустрічали наших хлопців. Навіть більше, окупанти були ще на території ТГ, а старости вже підіймали українські стяги. В Артемівці орки навіть повернулися, зірвали прапор і до того ж трохи побили хлопця, який це зробив. Але через якихось кілька хвилин стяг знову замайорів над старостатом цього села. І коли наші Збройні Сили заходили в деякі населені пункти, в нас уже висів прапор України. Вони цим були дуже приємно здивовані.
Олександр Гусаров підкреслює, коли українські військові виганяли окупантів з Печенізької громади, вони це робили дуже виважено і обережно, розуміючи, що ворог ховається серед мирного населення. Так, на деокупованій частині ТГ є пошкодження і руйнування об’єктів соцсфери та приватних будинків, але вони набагато менші за ті, що утворилися після обстрілів рашистів.
– Найбільше з усієї нашої громади постраждали саме Печеніги. За весь час окупанти по селищу випустили приблизно штук 10 ракет С-300. Також велися постійні обстріли з РСЗВ, були мінометні удари. На 1 вересня ворог «привітав» нас чотирма влучаннями в Печенізький ліцей ім. Г. Семирадського, там був гуманітарний штаб. Крім того, рашисти вщент зруйнували наш Центр дитячої та юнацької творчості, він ремонту не підлягає. Крім цього, пошкоджені осколками інші об’єкти соцсфери – лікарня, дитячі садки тощо, – каже очільник громади.Щодо приватних будинків, то станом на 22 листопада в селищну раду подали понад 400 заяв про допомогу у відновленні домівок. Працівники органу місцевого самоврядування складають акти і чим можуть сприяють людям у вирішенні цього питання.– Ми вже допомогли десь двом третім з цієї кількості людей. З тих будівельних матеріалів, які є, все роздаємо – шифер, брус, плівка тощо. Але потреби в цих матеріалах ще не закриті. Дивіться, одна шиферина коштує 500 гривень. На хату таких потрібно десятки – і 50, і 70, і 100, і 120. Це дорого для людей. І ми дуже вдячні нашим партнерам за допомогу в цьому питанні, особливо Міжнародному Комітету Червоного Хреста. Вони надають нам дуже серйозну допомогу, просто неоціненну. Наприклад, їх організація виплатила власникам пошкоджених домівок по 25 тисяч гривень, пораненим видали по 16 тисяч 500 гривень. Крім цього, допомагають будматеріалами, харчами та іншим, – розповідає Олександр Гусаров.Закликають бути пильними
Наразі в деокупованій частині громади створені практично всі умови, які були до 24 лютого. Газопостачання людям відновили доволі швидко, блакитне паливо в них було десь уже за тиждень після звільнення. Щодо електрики, то потрібно було людям почекати. Начальник Печенізької селищної військової адміністрації каже, що жителі очікували світло одразу, втім на це потрібен був час, до чого мешканці поставилися з розумінням. І в кінці жовтня електропостачання відновили.
– На повернення людям світла знадобилося десь півтора місяця, оскільки багато електромереж було заміновано, і по серйозному заміновано. І наразі в нас залишається велика проблема в громаді з цим питанням. Ми постійно знаходимо розтяжки та інші вибухонебезпечні предмети. Залучено багато спеціалістів з розмінування. Постійно попереджаємо людей про те, що є мінна та вибухова небезпека. Нашим мешканцям потрібно уникати відвідування берега Печенізького водосховища, лісів та інших місць, де було скупчення орків. Вони також мінували свої шляхи відходу. На жаль, були вже нещасні випадки, коли людина пішла в ліс за грибами і підірвалася. Є і дистанційне мінування, це теж велика небезпека, – каже очільник Печенізької ТГ.
Наразі в громаді активно готуються до зими – запасаються дровами та генераторами для об’єктів соцсфери. Ті заклади, які найближчим часом не відкриються, це школи, дитсадки тощо, то їх «консервують». Щодо шкіл, до слова, то наразі йде дистанційне навчання. Олександр Гусаров поставив завдання перед відділом освіти, молоді та спорту селищної ради і всіма директорами навчальних закладів максимально повернути дітей до навчального процесу, без огляду на їх місцеперебування.
– Приватному сектору ми видамо дрова згідно з державною програмою. Отримали на них субвенцію трохи більше 300 тисяч гривень. Ми намагаємося охопити якомога більше домівок, але, наприклад, якщо цю суму розподілити на 100 домоволодінь, то кожному вийде всього по два складометри, звісно, це дуже мало, – вважає керівник ТГ.
Можна повертатися назад
У громаді є мобільний зв’язок, потихеньку відновлюють Інтернет, провайдери повертаються. Олександр Гусаров припускає, що до кінця року в ТГ уже буде стабільний Інтернет, який потрібен для освітнього процесу, зв’язку тощо. Аптеки і магазини на деокупованій території працюють, ФАПи та амбулаторії теж. Укрпошта функціонує, по пенсіях усі борги закриті. Виплати по 1200 гривень від Червоного Хреста в деяких населених пунктах уже видані. Гуманітарна допомога надходить систематично, мінімум раз на місяць кожен громадянин отримує хороший продуктовий набір. Нагадаємо, у листопаді відомий боксер передав гуманітарну допомогу жителям Печенізької громади
– А ось з банками в нас ситуація складніша. ПриватБанк поки що не повернувся. Будемо порушувати це питання на вищому рівні, аби його відділення в нас якнайшвидше відкрилося. У багатьох людей картки, їм дуже незручно їхати, наприклад, у Чугуїв, щоб зняти готівку. Це одне з найпроблемніших наразі питань. Прогнозів ніяких давати не можу, перемовини ведемо, – пояснює Олександр Гусаров.
Він зазначає, що зараз люди повертаються в громаду.
– Наразі для нас найголовніше, аби ситуація не погіршилася. Якщо буде так, як зараз, ми перезимуємо і пройдемо опалювальний сезон більше-менш нормально. А якщо будуть завдаватися удари по нашій критичній структурі, енергетиці… Треба, аби було світло, є воно – є життя. У нас наразі тиша, обстрілів, слава Богу, немає. Йде процес розмінування, на що люди дуже чутливо реагують, утім це не дивно. Я нашим мешканцям зараз рекомендую повертатися додому, займатися своїми будинками, готувати їх до зими, якщо пошкоджені, аби будівлі не руйнувалися найближчими місяцями. Наразі небезпеки такої, як була раніше, я не бачу, – зазначає очільник Печенізької ТГ.
Печенізька громада наразі найбільше потребує будівельних матеріалів. Якщо ви маєте можливість допомогти, звертайтеся до Печенізької селищної військової адміністрації за номером: 0576561570.
Автор:
Савелій Мякушко