Гурт KegichBand пише пісні на вірші земляків та співає для військових

У Кегичівській громаді на Харківщині знайшли свою зброю, щоб допомагати військовим на фронті. Вважають, що вона не менш дієва, ніж справжня.

Керівник гурту KegichBand Дмитро Островерх упевнений, що музиканти можуть бути корисними на війні. «Наша мета – пропагувати українську пісню, бо наші пісні найкращі. Це той самий патріотизм, який об’єднує українців. Тож працюємо разом на перемогу», – каже Дмитро.

KegichBand було створено в травні. Зараз у його складі п’ять музикантів – керівник Дмитро Островерх, Ганна Коношко, Павло Поплавко, Юрій Волошин і Роман Іванов. Улітку з гуртом співала ще родина Попадченків – Геннадій та його син Ілля. Хлопець був учасником проекту «Голос. Діти», виборов призове місце в команді Наталі Могилевської. Але сім’я вже повернулася додому, вони жили в Кегичівці як внутрішньо переміщені особи.

Про кожного з гурту можна розказувати окрему історію, ключовим моментом якої стала війна. Дмитро Островерх працював у Дергачівському районі у Будинку культури, який розбили окупанти. Тепер працює в Кегичівському центрі культури та дозвілля громади. Ганна Коношко місцева, вона начальник відділу культури Кегичівської селищної ради. З Дмитром разом навчалися в академії культури, тепер співають у KegichBand.

Місцеві також Павло Поплавко та Юрій Волошин. До речі, Юрій – керівник народного аматорського колективу, чоловічого вокального ансамблю «Соколи». Колектив добре знають у громаді, він був створений у 2011 році. Але ж музики багато не буває, тому зараз Юрій – соліст у KegichBand.

Роман Іванов – учасник харківської групи «Місто». Сам кегичівець, але жив у Харкові. Він єдиний з п’ятьох, хто в гурті не співає: грає на барабанах.

Про музику всі можуть розповідати годинами. Бо справді живуть нею. І хочуть зараз бути корисними саме як музиканти.

«Ой, у лузі червона калина…»
Про те, як створювався колектив, учасники гурту розповідають з посмішкою: «Ми працівники культури, фанати, без музики жити не можемо. Це як ковток повітря. Розуміємо одне одного з пів ноти і знаходимо одне одного за будь-яких умов. Тож не зустрітися не мали жодного шансу».Першою композицією нового колективу стала «Ой, у лузі червона калина…» у власній обробці. Її на Кегичівщині дуже люблять. Якось на вулиці на дитячому майданчику музиканти побачили хлопчика років чотирьох. Дорослих поруч немає, стоїть сам на гірці та виразно так, з натхненням виспівує на все село про червону калину. А чому б ні? Українську пісню люблять і співають у різних країнах, тож маленький кегичівець теж включив її до свого репертуару.

Зараз гурт виконує багато відомих українських пісень у власній обробці – «Червону руту», «Черемшину», пісні гурту «Океан Ельзи». Також є багато авторських композицій на слова місцевих жителів. Музика, звісно, від KegichBand. Такі твори сприймаються особливо тепло, бо ж вони написані земляками. Багато місцевих знають авторів, як і музикантів, особисто.

Слова до пісні «Ми вільні люди» написав працівник культури Володимир Фадєєв, який зараз захищає Україну в лавах ЗСУ. У нього дуже творча родина. Після початку війни до Кегичівки повернулася його сестра Світлана. Вона з родиною двічі починала життя на новому місці після 2014 року – спершу виїхали з Горлівки в невеличке село під Торецьком Донецької області, звідти потрапили в Кегичівку. Знову втратили дім, господарство, але руки не опускають. Разом з чоловіком виготовляють тушонку, яблучний сік та передають ЗСУ. А ще Світлана, як і брат, пише вірші.

Гурт KegichBand брав участь у творчій благодійній акції, на якій збирали кошти для бригади, де служить Володимир Фадєєв. Люди відгукнулися, зібрали більше 15 тисяч гривень, тож військові змогли закупити матеріали для опалення та приготування їжі.

– У той день був великий дощ, люди стояли на вулиці та підспівували, підтанцьовували. А ми працювали в екстремальних умовах, – пригадує Ганна Коношко.

Музиканти зазначають, що люди дуже сумують за концертами та масовими заходами, які були до війни. Зараз масове скупчення людей заборонено, але у важкі часи пісня повинна лунати, як і в часи радості. «Українці завжди співають, пісня – це ж наша душа», – переконаний Дмитро Островерх.

«Кегичівський край»
Авторкою слів ще однієї пісні гурту є колишня вчителька мови та літератури, пенсіонерка Людмила Палочка. Ця пісня – про їхній дім, рідне селище, тому вона знаходить великий відгук у слухачів.

9 листопада на святковому концерті до Всеукраїнського дня працівників культури і аматорів народного мистецтва KegichBand вперше виконав ще одну пісню на слова Людмили Михайлівни – гімн працівників культури. Бо українською пісень про них немає, а як же творчі люди і без професійної пісні?

Виступає гурт на різних заходах, що проходять у громаді. Вже виїжджали до сусідів – у Красноград. Часто співають для військових, які були, до речі, їхньою першою аудиторією. Першу пісню, про червону калину, записали на відео, яке виклали у соцмережах. Продовжили репетиції. Та в наш час інформація швидко поширюється, і колектив отримав запрошення від військових.

– Завжди дуже розчулює момент, коли військові, серйозні люди, починають посміхатися та співати разом з нами. Це саме той момент, який дає чітке розуміння: музика на війні потрібна. Вона дає сили, єднає нас як сильний, сміливий народ, – розповідає Ганна Коношко.

«КрутьВерть» та VIL’NA
– Що б не було, але люди прагнуть чогось для душі. Наприклад, музики. Це завжди потрібно. На ютуб-каналі відео KegichBand збирає десятки тисяч переглядів, для невеличкого населеного пункту це непогано. Їх запрошують військові, їм раді. Зараз не час для святкувань, але люди зі сльозами дякують за пісні. Попит на музику є, однозначно. Гурт виконує і патріотичні пісні, і ліричні. Людям треба емоцій, треба підняти дух, відволіктися, відпочити, незважаючи на війну, – впевнена заступник начальника відділу культури Кегичівської селищної ради Людмила Бондаренко.

До того ж музика потрібна не лише дорослим, діти також на неї із задоволенням реагують. І вони теж співають патріотичні пісні. Влітку та на початку осені в громаді з’явилося два дитячі музичні гурти – Анна Островерх, яка переїхала до Кегичівки через війну, створила гурти VIL’NA та «КрутьВерть».– Діти все сприймають дуже добре в плані патріотичного виховання, це необхідно. Культура завжди на часі, бо це ефективна зброя митців. Гарна пісня – це зброя, запальний танець український – це також зброя, яка несе велике смислове навантаження. Це один з ідентифікаторів, саме національна патріотична музика. Це найдоступніша річ, яка може впливати на свідомість, – каже Людмила Бондаренко.

Тож у гурту KegichBand великі плани. Є багато гарних віршів, до яких можна написати музику. Є багато глядачів, перед якими музиканти з радістю заспівають. А з найбільшою радістю вони заспівають для українців у той день, коли закінчиться війна. І потім буде лунати лише їхня зброя – музика.

Автор: Віта Яковлева https://www.slk.kh.ua