«Росія має за це заплатити»: що пишуть міжнародні та українські ЗМІ про Харківщину

Харківщина опинилася на перших шпальтах газет із самого початку повномасштабного вторгнення, адже однією з перших прийняла удари російського війська та вистояла. Найчастіше про Харківську область світові медіа почали писати у вересні цього року після успішного контрнаступу Збройних Сил України, внаслідок якого було звільнено вагому частину окупованих територій. Не обійшли увагою представники ЗМІ й розкриття звірських злочинів російських військ проти мирних мешканців України.

Успішний контрнаступ

Успішний контрнаступ Збройних Сил України в Харківській області став однією з провідних тем у західних медіа на початку вересня: темпи звільнення населених пунктів регіону вражали представників ЗМІ і їх аудиторію.

Так матеріал про успіхи українського війська на фронті був опублікований на першій шпальті й став центральною темою у провідній польській газеті Gazeta Wyborcza. Стаття отримала назву «Україна контратакує: росіяни відступають під Харковом».

У матеріалі йдеться про несподівану атаку Збройних Сил України проти росіян та звільнення 20 населених пунктів Харківщини. А також про продовження Сполученими Штатами Америки постачання зброї до України.

«У Балаклії, де до війни мешкало 27 тисяч людей, у четвер вдень знову вивісили українські прапори. Центром міста пройшла колона українських БТРів, а жителі, які стояли на тротуарах з українськими прапорами в руках, не могли приховати емоцій», – пишуть польські журналісти.Подібний до статті британських колег матеріал випустили й італійські журналісти. 11 вересня газета Corriere della Sera на першій сторінці свого випуску оприлюднила статтю про контрнаступ на Харківщині.

«Вихід росіян з Харківської області є найсерйознішою поразкою армії Володимира Путіна з часів невдачі взяття Києва на початку вторгнення. Український прорив був дуже швидким, швидше, ніж прогнозували самі військові експерти. Це перша перемога в контрнаступі: демонстрація того, що з правильною зброєю Київ може не тільки захищатися, але й атакувати», – пишуть у виданні.Життя в окупації

Після звільнення більшої частини Харківської області не лише українські, а й закордонні журналісти могли відвідати населені пункти, що весь час окупації знаходилися в повній ізоляції від цивілізованого світу. Так на перший план у західних медіа вийшли історії місцевих мешканців, в яких вони розповідали про реалії життя під російським ярмом.

13 вересня газета The Guardian опублікувала історії насильства. Українці розповіли британським журналістам про скоєні ворогом злочини та тортури, які довелося пережити місцевим жителям. Крім того, на шпальтах можна прочитати розповіді про смерті серед цивільних та переслідування росіянами колишніх військових, які брали участь в антитерористичній операції на сході України.З мешканцями, які тривалий час знаходилися під російською окупацією, також спілкувалися журналісти газети The Washington Post. Матеріал з назвою «Звільнені селяни розповідають про втечу військ» американці поставили на першу шпальту. Одним з підзаголовків публікації є «Приголомшені українці залишилися на руїнах після окупації».

«Я не можу повірити, що ми пройшли через щось подібне у 21 столітті», – зі сльозами на очах сказала журналістам жителька селища Залізничне.Репортаж під назвою «Для Балаклії закінчилося тривале випробування» опублікувала французька газета Le Figaro. У матеріалі йдеться про життя звільненого в результаті контрнаступу української армії міста, яке пів року прожило під російською окупацією. Французькі журналісти спілкувалися з місцевими жителями, які розповідали про російських військових та день звільнення Балаклії від окупантів.

«Ми були в погребі, коли наш сусід почав кричати: «Це наші!» Ми вийшли й побачили, що вони сидять на лавці. Ми всі почали плакати та обіймати їх», – згадує героїня матеріалу день, коли ЗСУ зайшли в місто.Шведська преса також не змогла оминути тему звільнення українських територій. Газета Svenska Dagbladet 18 вересня опублікувала розгорнутий репортаж з Ізюма та ілюструвала матеріал інфографікою з картами переможного просування українських військових.

Успішний контрнаступ ЗСУ шведські журналісти називають історичним та найбільш значущим з початку широкомасштабного вторгнення рф.

У репортажі дівчина Дарія розповіла шведським журналістам про останні дні окупації Ізюма. За словами дівчини, російські військовослужбовці підіймали російські прапори, забирали з магазинів усе, що хотіли, посеред вулиці зупиняли автівки, викидали водіїв та викрадали транспорт.

«Коли нам давали гуманітарну допомогу, їжу кидали на землю, як собакам. Це було дуже принизливо», – цитує Дарію шведська газета.Масове поховання в Ізюмі

Інформація про виявлення місця масового поховання неподалік від Ізюма схвилювала засоби масової інформації з усього світу. Профільні служби ексгумували з могил 447 тіл загиблих, з яких 425 це цивільні особи. П’ятеро з них – діти. Це повідомлення та дані про виявлення в Ізюмі російських катівень відразу ж стали головними темами для іспанської газети ABC. 17 вересня журналісти опублікували матеріал «Росія залишає слід мертвих у своїй втечі з фронту». Анонс статті вийшов на першій шпальті видання.

«Випалений Ізюм прикріпив своє ім’я до Бучі та Маріуполя на трибуні ганьби війни», – пишуть іспанські журналісти.Спеціальний кореспондент газети Le Figaro особисто побував на Ізюмському кладовищі, де росіяни спішно поховали сотні жертв своєї агресії. Вже 19 вересня французька газета опублікувала великий репортаж про наслідки окупації Ізюма та ексгумацію тіл з місця масового поховання.

«Поки слідчі ексгумують тіла, щоб виявити можливі воєнні злочини, ті, хто вижив, описують шість місяців боїв та окупації», – пише журналіст.«Росія має за це заплатити» – вимагає з першої шпальти заголовок видання Gazeta Wyborcza, описуючи страшні знахідки у звільненому Ізюмі. Польські журналісти проводять паралелі між тими злочинами, що зараз українські слідчі виявляють на нещодавно звільнених територіях Харківської області, та тими, що було встановлено в інших звільнених населених пунктах, зокрема в Бучі.

«Після виявлення сотень тіл у лісі під Ізюмом світ вимагає покарати росію за воєнні злочини», – пишуть польські журналісти.

Експерти в матеріалі стверджують, що сам російський напад на Україну вже можна вважати воєнним злочином.Обстріли українських населених пунктів

Наскрізною темою для світових ЗМІ з початку широкомасштабного російського вторгнення є обстріли українських міст, селищ та сіл.

19 вересня канадська газета The Globe and Mail опублікувала розповідь про дівчинку, яка стала черговою жертвою повномасштабного вторгнення рф. Журналісти пишуть, що Анастасія загинула внаслідок ракетного обстрілу, що був ініційований за наказом путіна заради помсти.

«Близько обіду російська ракета С-300 врізалася в цегляний будинок родини Гриценків у Чугуєві, робітничому місті на сході України. За годину Анастасія померла. На місці нападу єдиними слідами життя четвертокласниці були фіолетовий зошит, наповнений веселими каракулями та домашніми завданнями», – пишуть канадські журналісти.

Анастасія була одна вдома, оскільки її батьки вийшли за продуктами, які планували розвезти сусідам.Також про Чугуїв писали кореспонденти газети Le Figaro. Вони видали спеціальний репортаж під назвою «Чугуївська лікарня готується до зими під російськими бомбами», в якому розповідається про неодноразові навмисні обстріли Чугуївської лікарні та всієї інфраструктури міста.

«Загнаний у кут і розлючений божевільний (путін. – Ред.) без вагань буде здійснювати все нові й нові варварські вчинки лише заради помсти», – цитує видання головного лікаря медичного закладу.

Також у статті описується підвальне приміщення, де працівники лікарні та пацієнти зможуть провести зиму. У тому ж підвалі облаштовується операційна.

26 вересня The Guardian опублікувала репортаж з Грушівки Харківської області. Село зазнало нових касетних обстрілів після нещодавнього звільнення від тривалої окупації. Одним з героїв матеріалу став британський медик і колишній солдат, який назвався Фішем. Він лікує пацієнтів на Харківщині.

«Я дивився телевізор у квітні у Великобританії. Я побачив у Києві постраждалих дітей і вирішив приїхати та допомогти. Немає жодних причин, щоб втягувати дітей у війну. Це нелюдяно та жалюгідно», – цитує чоловіка The Guardian.Феномен Харківського прориву

Українські ЗМІ пишуть про Харківську область щоденно. Здебільшого це матеріали з посиланням на регіональні медіа, офіційних осіб органів місцевої влади або регіональні профільні служби, однак доволі часто видання публікують свої ексклюзивні матеріали стосовно регіону. За тематикою вони здебільшого перегукуються з міжнародною пресою.

«Українська правда» 10 вересня випустила матеріал, в якому журналісти зібрали все, що відомо про контрнаступ Збройних Сил України на Харківщині. Основну увагу представники ЗМІ приділили територіальним здобуткам цієї операції, контексту, який супроводжував контрнаступ, однак також не оминули реакцію російських пропагандистів та загальну ситуацію на деокупованих територіях.

«Порівняно з півднем, який уже кілька місяців не сходив з вуст президента, військових і де, власне, контрнаступ почався ще влітку – у формі регулярних ракетних ударів по російських складах боєприпасів і стратегічних мостах, – надактивний наступ на Харківщині став доволі неочікуваним», – пише УП.

Подібний матеріал випустило «Громадське телебачення». 13 вересня на сайті було опубліковано статтю «Досягнули недосяжного: як ЗСУ зуміли звільнити Харківщину», в якій журналісти звернулися до інтерв’ю світових та українських військових аналітиків, які залишилися у захваті від настільки успішного контрнаступу.

«Вони досягнули недосяжного. Україна здійснила найбільший контрнаступ у сучасній історії. Я маю на увазі найбільший за значенням для України, Європи та Вільного світу, адже, без сумніву, Україна бореться за Вільний світ», – цитує «Громадське» експерта американського Інституту сучасної війни Джона Спенсера.

Через думки експертів журналісти проаналізували контрнаступ та фактори його успіху.

«Дзеркало тижня» опублікувало статтю незалежного експерта та генерал-майора ЗСУ Сергія Савченка, який написав розгорнутий аналітичний матеріал, що присвячений успіху українських військових на Харківському напрямку. У ньому автор розглядає, як українському командуванню вдалося зберегти таємницю задуму про контрнаступ на Харківщині, як Збройні Сили порушили всі звичні канони співвідношення сил на фронті та змогли досягти успіху, і розмірковує стосовно перспектив у загальному плані.

«Безумовно, нам хотілося б, аби наступ наших військ із мінімальними втратами безперервно тривав аж до повного визволення нашої землі. Але так не буває. Точніше, спроби бувають, однак закінчуються плачевно», – зазначає експерт.

Історії зі звільнених громад

Кореспондент «Української правди» разом з американськими та європейськими колегами побував у деокупованому місті Балаклія, щоб показати читачам сліди російських злочинів та поспілкуватися з місцевими мешканцями, які за пів року пережили всі жахи окупації. Про це 16 вересня видання опублікувало репортаж під назвою «Я прошу все людство: покарайте Путіна найстрашнішим судом!». Як жила звільнена Балаклія під час російської окупації». Місцеві жителі розповіли, що під час захоплення міста російськими терористами людей викрадали, катували, ув’язнювали, багато хто з жителів зник безвісти.

«Для мешканців Балаклії радість деокупації межує з болем, який ще довго нагадуватиме про себе. Поки в центрі звільненого міста роздають «гуманітарку», лише за кількасот метрів, на вулиці 8 Березня, криміналісти та слідчі проводять ексгумацію», – пише журналіст про життя у звільненій Балаклії.«Громадське телебачення» також відвідало звільнене село Борщова Липецької громади, однак на той час ще проводилося розмінування, тому журналісти змогли потрапити лише на околиці населеного пункту. Репортаж отримав назву «Хотів спиляти берези, щоб точніше била українська артилерія». Історія одного звільнення на Харківщині». Загалом матеріал присвячено місцевому жителю В’ячеславу Турецькому, який увесь час з 24 лютого до публікації матеріалу, 24 вересня, залишався жити сам у підвалі. За весь цей час він зміг зв’язатися з рідними лише двічі.

«Я просто чекав цього моменту. Мине тиждень, два, місяць, і обов’язково прийдуть українські війська. Коли я лагодив дах будинку, то бачив територію навколо і думав: як же це можна покинути? Чекав щодня і щотижня, просто розумів, що треба дочекатися – і дочекався», – передає слова чоловіка «Громадське».

Долучилося до висвітлення життя на Харківщині й інформаційне агентство «Укрінформ». Воно зробило великий репортаж зі звільненої Козачої Лопані Дергачівської громади. Місцеві жителі у матеріалі «Козача Лопань: ті, що «прийшли назавжди», втікали удосвіта» розповіли журналістам про початок широкомасштабного вторгнення, життя в окупації, російські катівні, обстріли Золочева, Дергачів та Харкова артилерією, яка розміщувалася у Козачій Лопані, а також про примусове вивезення людей до росії.

«На території Дергачівщини, як і всюди на захоплених землях, війська рф улаштували катівні. У Козачій Лопані людей мучили в підвалі залізничного вокзалу, в підвалі кафе поруч, можливо, і в школі, де теж стояли загарбники. На вокзалі, до прикладу, правоохоронці виявили так званий тапік – польовий телефонний апарат з індуктивною котушкою, який росіяни використовують для катувань електрострумом. Катівню облаштували й на «Гоптівці» – автомобільному пункті пропуску неподалік селища», – розповідає у своєму матеріалі кореспондент «Укрінформу».Зруйнований та закатований Ізюм

17 вересня на сайті «Укрінформу» вийшов ще один об’ємний репортаж з деокупованого Ізюма під назвою «Ізюм – зруйнований і закатований». У матеріалі кореспонденти розповідають про тяжку долю міста на Харківщині, по якому було завдано найбільше ракетних ударів зі всіх населених пунктів України. Під час окупації тут знаходилося вдвічі більше російських військових, ніж місцевих жителів. Шість з десяти знайдених на той час катівень розміщувалися саме в Ізюмі. На час повного захоплення міста росіянами міська влада повідомляла про 80 % зруйнованих об’єктів інфраструктури та житлових будинків.

Напередодні публікації матеріалу на сайті «Укрінформу» з’явилася інформація про виявлення місця масового поховання поблизу Ізюма.

«Сотні могил з однаковими хрестами, збитими із соснових дощок. Більшість позначена лише номерами, на деяких є імена. Імовірно, саме тут знаходяться загиблі від обстрілів, яких рідні чи сусіди ховали прямо біля будинків. У травні загарбники наказали містянам прибрати могили з дворів, тож робилися перепоховання. Крім того, як з’ясували правоохоронці, тут ховали ізюмців, яких катували та вбили, також серед могил є братська, де поховано замучених українських військових, які, напевно, потрапили в полон», – описує жахливу знахідку журналістка.

«Ізюм. Два вільних береги та нестерпний біль» – таку назву отримав репортаж про майже повністю зруйноване місто, де побувала журналістка «Дзеркала тижня». Матеріал вийшов 20 вересня. Крім розповідей місцевих жителів про окупаційні реалії, тут більше уваги приділено місцю масового поховання, де проходила ексгумація. Ізюмці розповідали, як окупаційна адміністрація наказувала їм рити могили та закопувати тіла загиблих, а правоохоронці розповідали про слідчі дії, які проходять щодо цього масштабного воєнного злочину.

4 жовтня свій матеріал «В Ізюмі нічого, крім могил, не тримає». Хто похований на стихійному кладовищі» опублікувало «Громадське телебачення». У ньому журналістка розповідає про людей, які загинули у бомбосховищі під завалами ізюмського будинку. Цю будівлю знищили російські окупанти внаслідок обстрілу, під завалами опинилося до 50 людей. Головною темою репортажу стала ексгумація на кладовищі – правоохоронці викопували тіла та робили огляд.

«Мене питають: «А що тебе тримає в Ізюмі?» Тепер, у принципі, я кажу, нічого, крім могил. Уся, яка не була, рідня загинула», – цитує одного з жителів Ізюма інтернет-медіа.Герої великої війни

Одна з провідних тем, яку висвітлюють журналісти українських національних ЗМІ, – це про мешканців громад Харківської області, які стали героями у найважчий для країни час. Це розповіді про лікарів, волонтерів, підприємців, письменників та інших.

Прикладом такої історії став матеріал про роботу Ізюмського відділення екстреної медичної допомоги, що написала журналістка «Громадського телебачення». У репортажі йдеться про єдиного у медичній установі лікаря, Юрія Кузнєцова, та команду фельдшерів, які залишилися в окупації, щоб надавати допомогу місцевим жителям.

«Від початку бойових дій з Ізюма виїхала більшість лікарів. На 10 тисяч мешканців окупованого міста лишилося два десятки медиків. Вони наважилися працювати під дулами російських автоматів. Долаючи страх за своє життя в зруйнованому місті, мусили шукати їжу, воду й ліки. Та попри все продовжували рятувати поранених і хворих», – йдеться у матеріалі.

За словами журналістки, на той час у лікарні перебувало 72 пацієнти та працівники. Усі вони спустилися в підвал, де облаштували імпровізовану операційну.

«Кузнєцов тоді ще не знав, що його цілодобове чергування розтягнеться на чотири з половиною місяці – і до середини липня він житиме на роботі», – ділиться кореспондентка. Автор:Олександр Манченко https://www.slk.kh.ua