10 вересня Ізюм відзначає день свого визволення від російської окупації

Це особлива і пам’ятна дата для кожного з нас. Для тих, хто був вимушений тікати з рідного дому, для тих, хто втратив все, для тих, хто пережив окупацію та усі складнощі, пов’язані з цим.

Вже два роки Ізюм відновлюється, повертаючи свою красу та велич.

Але ми маємо не забувати, завдяки кому до Ізюма повернулися жовто-сині прапори. Це мужні і хоробрі воїни Збройних Сил України. Вони подарували нам усім можливість жити у рідному, вільному місті.

Про одного з таких мужніх воїнів, який віддав своє життя за Україну ми хочемо вам розповісти.

Це Павло Панфілов. Саме він був одним з перших, хто зайшов у місто восени 2022 року та встановив Прапор України на будівлі адміністрації.

Біографія героя

Павло народився 27 грудня 1995 року в м. Радивилів Рівненської області у сім’ї військового.

З 1996 року проживав з батьками в м. Івано-Франківськ.

У 2021 році пішов до першого класу середньої школи №12, мав відмінні успіхи протягом усього навчання.

2003 рік – початок спортивної кар’єри, гравець ФК «Прикарпаття». Активний  учасник змагань з футболу (Фінляндія, Данія, Швеція). Кращий воротар,  нагороджений дипломом на дитячому чемпіонаті з футболу у Швеції.

У 2009 році стає гравцем ФК «Ураган». Переможець кубку України з футзалу серед юнаків 1995 р.

2011 – 2012 рік як кращий спортсмен з єдиноборств запрошений на навчання в школу олімпійського резерву в місті Київ.

З 2012 року студент Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, кафедри «Фізичне виховання».  Продовжує тренування в м. Київ під керівництвом Заслуженого тренера України Ганни Каштанової.

21 березня 2014 року будучи студентом 2 курсу отримав повістку, підписав контракт і пройшов військову службу (три роки) в одній з  військових частин в м. Івано- Франківськ.

Впродовж служби проходив ротацію в м. Дніпро.

З червня 2017року звільнений від служби, перебуваючи в лавах 95-ї аеромобільної бригади в м. Житомир.

У липні 2017 року закінчив Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника.

Нагороджений різноманітними спортивними відзнаками

З 2010 по  2018 року – багаторазовий чемпіон України з «Кунгфу-саньда» (1 місце), «Годзю-рю-карате», «УШУ»,  «Джиу-Джицу» .

2012 р. – «Воїн року з Джиу-джицу» м. Івано- Франківськ;

2013 р. – «Найкращий спортсмен серед молоді з Джиу-Джицу»;

2018 р. – «Кращий спортсмен» м. Івано-Франківськ;

2018 р. – Чемпіон світу з карате (1 місце ) м. Одеса;

2019 р.  – Чемпіон світу з карате (1 місце) Португалія;

2019 р.  – Кращий тренер м. Івано-Франківськ.

Відзнаки: залікова книжка спортсмена УШУ – Гунг-фу, паспорт національної федерації САМБО України, 2016р., посвідчення майстра спорту з дзюдо.

Військова кар’єра

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, доброволець ТРО м. Київ.

19 березня Павло організував своїх друзів-побратимів, відчайдушних хлопців, котрі не мали жодного військового досвіду, але з великим патріотизмом та бажанням захищати рідну країну прибув у м. Київ. Ситуація в області на той момент була складна. Павло навчався швидко, адже допомагали  йому американські інструктори. Після визволення Києва у квітні 2022р.  – вступив до лав ЗСУ, служив в ССО (сили спеціальних операцій) Схід.

Продовжував службу в Харкові, оскільки там на той момент тривали важкі бої за область, стратегічно найважливіший Ізюмський напрямок. 10 вересня стало викликом для Павла. Завданням для їхнього підрозділу було зачистити село поблизу м. Ізюм, де базувалися окупанти. Опівночі, Павло разом з побратимами не те що зайшли, а залетіли в місто Ізюм на двох пікапах. Провели зачистку. 11 вересня о 5-й ранку Павло за позивним «Вікінг» першим підняв український стяг над головною державною будівлею Ізюму.

Про лідерські якості

Павло був командиром групи. Воїн. Людина, котра не знала страху і ніколи не зупинялась на своїх досягненнях. У боях за Бахмут, тримаючи свій сектор, вів стрілецький бій увесь день і ні краплі не виснажився. Жага не покидала його до самої смерті. Саме він підіймав моральний дух усій своїй команді. Більшість колег по зброї почували себе впевненішими, коли Павло був поряд.

Про наступ та визволення Ізюма

Це відбувалось на початку вересня 2022 року, великий наступ на харківському напрямку. Що хлопці їдуть на Ізюм, вони не знали. Завдання було інше. Служили разом 4 друзів, Станіслав «Кучер» Зорій, Володимир  «Кучер» Федорак, Сергій «Маг» Новицький і Паша «Вікінг» Панфілов разом з івано-франківська потрапили в ССО «рух опору».

Отримали завдання йти вперед для визволення села Мала Комишуваха. Коли зайшли туди, росіян там вже не було. Пішли далі самі, побачили вказівник «Ізюм», зайшли в Ізюм приблизно о 22-23 годині 9 вересня.

12 українських хлопців на трьох БТРах,  зайшли зі сторони туристичного комплексу «Сім вітрів» , місцеві жителі сиділи там  біля вогнища і хлопці крикнули їм «Слава Україні», люди злякались тому що весь час в їхньому місці перебували росіяни, вони не знали, що в місто вже заходять українці.

Заходили в Ізюм разом із воїнами з Карпацької Січі. Місцеві на гасло не відповіли. Паша з хлопцями знайшли в місті українця (місцевого), який показав їм де були росіяни. Хлопці провели зачистку. До ранку воїни перебували з цим українським чоловіком в укритті.

Вранці вирішили, що в звільниму місті треба встановити прапор. Спочатку хотіли на площі та не вийшло, вирішили піднятись на дах адміністрації. Будинок адміністрації догорав всередині, горів вогонь. По дорозі на гору, Паша «Вікінг» зривав плакати з надписами «ми з росією один народ».

На даху адміністрації міста Ізюм вирішували хто буде встановлювати прапор, Вікінг сказав - я. Він тримав прапор, Кучер мотав скотчем, Раф був поруч, вони всі були разом і відчували надзвичайну гордість. Вони зайшли в Ізюм , звільнили місто хоч і не сподівались що зроблять такий великий вчинок для жителів міста. Після того як Вікінг закріпив прапор, хлопці вирішили поїхати містом і знайшли дуже багато залишеної ворогом техніки. Техніка була навмисне зламана, щоб українські військові не змогли далі нею користуватися. Хлопці були в дуже піднесеному настрої, місцеві жителі зустрічали їх, вітали і були щасливі. По обіді вони покинули місто Ізюм, місто було деокуповано, тоді туди вже зайшла 24 бригада.

На каналі «1+1» був сюжет, де місцева жителька розповідала «ми сідім, а заходят наши мальчікі, а ми і не повірили». Це були наші хлопці, ССО Схід, ССО Рух Опору, наші герої.

Ця розповідь передана зі слів побратима, який і надалі служить в ЗСУ, Володі Кучера, він це все розповів. Паша Вікінг Панфілов вже не встиг нам детально розповісти, такі як загинув 23 лютого 2023 року захищаючи місто Бахмут.Він був безстрашним.

Нагороди

Відзначено НАГРУДНИМ ЗНАКОМ «ЗА СПРИЯННЯ ОБОРОНІ КИЄВА»  за розпорядженням київського міського голови В. Кличка від 21.06ю2023р. № 516

Відзначено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України

«Золотий хрест»  за розпорядженням В. Ф. Залужний від 31. 07.2023р. № 1700

Нагороджений нагрудним знаком командувача об’єднаних сил Збройних Сил України  «за службу та звитягу» ІІІ ступеня за розпорядженням г – л/л – нт С. І. Наєв.

Нагороджений орденом «за мужність» 111 ступеня. Президент України В. О. Зеленський від 24.08.2023р.№ 517.

Матеріал створено за сприяння батьків Павла – Вікторії та Владислава Панфілових

P.S. маємо інформацію, що існує ініціатива від ізюмчан щодо створення після остаточної перемоги над ворогом, муралу на будівлі у центрі міста із зображенням Павла, аби закарбувати пам’ять про захисника, який першим підняв прапор над звільненим Ізюмом.