Історично зафіксовано, що будівництво залізничної колії Харків – Юзовка у 1907 році розпочалося майже одночасно зі спорудженням пасажирського вокзалу в Ізюмі. Тоді було запрошено відому фірму англійського підприємця Вільяма Шухтана. котрий взявся за справу з ентузіазмом. І вже через три роки, тобто 1910 –го, проект було успішно реалізовано. Одразу виникла необхідність для ремонту рухомого складу. Фірма «Карл Брандт» з Німеччини приступила до будівництва корпусів – майстерень. Були прислані також іноземні спеціалісти, які й розпочали підготовку необхідних кадрів.
Читати далі...

Більше фото за посиланням

 Історично зафіксовано, що будівництво залізничної колії Харків – Юзовка у 1907 році розпочалося майже одночасно зі спорудженням пасажирського вокзалу в Ізюмі. Тоді було запрошено відому фірму англійського підприємця Вільяма Шухтана. котрий взявся за справу з ентузіазмом. І вже через три роки, тобто 1910 –го, проект було успішно реалізовано. Одразу виникла необхідність для ремонту рухомого складу. Фірма «Карл Брандт» з Німеччини приступила до будівництва корпусів – майстерень. Були прислані також іноземні спеціалісти, які й розпочали підготовку необхідних кадрів.
Достеменно відомо, що ремонтувалися тоді паровози ФД, ІС-105, маневрові «кукушки», вантажні та пасажирські вагони. Верхнє селище розросталося швидкими темпами. Для робочих сімей будувалися житлові бараки. А ремонтні майстерні поступово переростали у велике підприємство, що згодом стало називатися Ізюмський паравозо ремонтний завод (ІПРЗ).
Виникла необхідність мати серед великого житлового масиву й культурний центр відпочинку. Тоді було оголошено конкурс на кращий архітектурний проект Будинку культури залізничників. Переможець згодом здобув підтримку уряду, який знаходився в столичному Харкові. Були виділені кошти. І от 1923 року на одному із пагорбів мікрорайону було вирито величезний котлован, який через рік був залитий цементною сумішшю. З приводу початку будівництва відбувся мітинг: грав духовий оркестр, люди прийшли в піднесеному настрої. Після промови директора заводу під бурхливі оплески було закладено першу цеглину у підмурівок Будинку культури. Будівельники разом з ізюмчанами включилася в роботу. Кожного дня після занять в обов’язковому порядку робітникам допомагали учні школи ФЗН. Серед них була і 16-річна дівчинка, яка через роки стала моєю мамою. Жителі допомагали будівельникам: приносили гарячі обіди, прохолодні напої, гостинно запрошували до своїх осель. Будівнитцво велося швидкими темпами.
І ось настав жаданий день. 1926 року над прилеглою місцевістю звелася будівля з витонченою архітектурою. На день відкриття Будинку культури зібрався мало не весь Ізюм. Прибули з Харкова представники Українського уряду. Були промови, побажання. В подарунок залізничникам привезли інструменти для духового оркестру. Відбувся великий святковий концерт. Зала була заповнена вщент, все було урочисто. На сцену вийшов ансамбль патріотичної пісні, солісткою якого була моя мама. Глядачі нагородили її та інших виконавців бурхливими оплесками.
Після концерту народне гуляння в парку продовжувалось. За високі виробничі показники заводу було вручено перехідний прапор, а передовики отримали цінні подарунки. Це були роки мирного щасливого життя.
Та його порушила війна. Багато заводчан лишилося на полях битв.
До війни директором Будинку культури був Олександр Ігнатович Лідо, після війни Олексій Павлович Курило.. Керівниками драматичного гуртка працювали Володимир Вікторович Бєлопольський, Григорій Петрович Сеченов і Георгій Миколайович Бахтін. Був також художник-оформлювач. Тоді його обов’язки виконувала Любов Череминська. Вона барвисто писала декорації для постановок, малювала святкові панно та афіши. За високопрофесійну участь була нагороджена грамотою та цінним подарунком Комісаріату шляхів сполучення. Згодом закінчила Одеський та Харківський художні інститути скульптурного відділення. Її творіння з граніту та бетону і до цього часу прикрашають площі та парки Алма-Ати, Одеси, Донецька, Дніпропетровська, Харкова, Ізюма та інших міст. Слід сказати, що перші постановки мали великий успіх: дивитися вистави люди приходили родинами. І Будинок культури став справжнім осередком культури.
Окрасою був духовий оркестр, на звуки якого у вихідні та святкові дні сходилося все селище. У різний період колектив очолювали Морозов, Матвеєв, Юрій Солянніков, Валерій Стриго, Іван Улітін. Без їх підтримки не проходило жодне народне гуляння.
Кінець 70-х років ознаменувався бурхливим розвитком інструментально-вокального спрямування. Володимир Солянніков очолив колектив ансамблю «Дружба», який мав великий успіх. В подальшому він організував молодіжний симфонічний оркестр Харківської філармонії. За великі заслуги в галузі розвитку мистецтва йому було присвоєно високе звання – професор.
Памятаємо і ВІА «Радуга» ( керівники Валерій Стриго та Олександр Топчий).

Вагомий внесок у зміцнення фінансового стану та матеріально-технічної бази в 60-70 роки зробила директор Ніла Макарівна Гузовська. Вона зарекомендувала себе талановитим організатором. Це ж можна сказати і про Валентину Федорівну Шевченко, яка із 27 творчих років п’ятнадцять віддала саме керівництву колективом. При ній всі гуртки були в творчому піднесенні. На конкурсах, оглядах та фестивалях займали перші місця. Улюбленим святом ізюмчан був День залізничника, який проходив у дубовому гаю на березі Дінця.
Швидко плинули роки. Прийшов час розпаду Союзу. Виникло чимало проблем. Та, хвалити Бога, культурою став опікуватися енергійний і вимогливий голова комітету з гуманітарних питань Костянтина Григоренка. Він доклав чимало зусиль, аби унеможливити руйнацію спортивного та культурного життя міста.
Не згас вогник аматорства і в Будинку культури залізничників. Нас, представників старшого покоління, творчий колектив закладу завжди зустрічав радо. Кожної суботи та неділі під звуки естрадного оркестру ми проводили вечори відпочинку. А новорічні заходи запам’яталися на все життя.
У квітні 1994 року директором було призначено Н.А.Мороку. Доброзичлива, спокійна, урівноважена, вона завоювала авторитет і повагу серед митців самодіяльності. В нелегкі роки перебудови Надія Андріївна знайшла підтримку у керівництва міста. І в 1999 році Будинок культури було передано до комунальної власності, а згодом підпорядкувано управлінню культури. Задля збереження профільної мережі Будинок культури було зареєстровано як Палац молоді та підлітків «Залізничник». Надія Андріївна, доклала багато зусиль, щоб зберегти приміщення Палацу від руйнування, сприяла відновленню діяльності самодіяльних колективів, зокрема, тких, як ансамбль народної пісні «Україночка» (кер. Лідія Загоруйко), вокальний колектив (кер. Олександр Водоріз), солістами якого були Микола Мельник, Олександр Саченков, Наталія Іваненко, Людмила Гайденко та інші. Не обійшла керівник увагою також театральний колектив «Маскарад»( кер. Оксана Каранадзе), танцювальний колектив «Едельвейс» (керівником була Тетяна Глущенко, а нині його очолює Катерина Дворніченко).
Творчу плеяду аматорів сцени продовжує нині циркова студія «Чудесники» (кер. Валентина Черевко і Олена Курило). 37 років цей колектив радує глядачів своїм професіоналізмом. Він перший в нашому місті отримав звання «Зразковий» і став одним із кращих в Харківській області.
Гордістю Палацу та міста був і лишається Народний аматорський вокальний колектив «М-Стиль» під керівництвом Людмили Мітільово. Разом зі своїми вихованцями Юлією Зушенською, Максимом Кондратьєвим, Андрієм Морокою дарують глядачам свої пісні. Репертуар колективу української народні пісні, естрадні та зарубіжні. Колектив неодноразовий переможець міжнародних, обласних конкурсів. При дорослому колективі працює і дитяча студія «М-Стиль». Зразковий аматорський хореографічний колектив сучасних танців «Імідж-клас» на чолі з Олесею Білягою та Наталією Ільговою. Він найбільший серед дитячих танцювальних колективів.
Студія східного танцю «SEMIRAMIS» при зразковому аматорському хореографічному колективі «Імідж-клас» (кер. Олеся Біляга). Студія стилю та краси «Імперія грації» (кер. Людмила Гришко) успішно демонструє моделі вишуканого жіночого вбрання. Його учасники є переможцями багатьох фестивалів. Можна ще назвати серед кращих студію сучасного танцю «Тріумф» (кер. Інна Довгопола), студія сучасного танцю «Ритм dance» (кер. Альона Булавенко), дитяче любительське об’єднання «Театр без кордонів» (театр ляльок) на чолі з Ольгою Рогуліною.
Н.А. Морока за 22 роки роботи директором Палацу «Залізничник» залишила чималий творчий багаж. Неодноразово була нагороджена Грамотами та Подяками міського голови, управління культури, Департаменту культури та управління у справах сім’ї та молоді облдержадміністрації . Цьоріч вона пішла на заслужений відпочинок. Тож здоров’я їй і багато років життя.
Місце директора посіла невтомна, працездатна Л. Є.Гришко. Побажаємо Людмилі Євгеніївні творчих успіхів, наснаги у подальшій роботі Палацу молоді, щоб 100-річний ювілей колектив та ізюмська громада зустрічали в відремонтованому приміщенні.
В.Мироненко, художник- декоратор.

Фотоальбом за посиланням