Старожилу Кам’янки Г.М.Терновській 20 грудня виповнюється 100 років. Те, що вготовила їй доля, варте літописного пера. Бо в оповіді не минеш дитинства в умовах соціальних потрясінь, голоду і воєнного лихоліття, не забудеш період руїн і колгоспних буднів, які діставалися потом і кров’ю. Та і якого ґатунку варті оті безсонні ночі, коли Ганні Максимівні самотужки довелося ставити дітей на крило. Чоловік Микола воював на Курській дузі й загинув. І хоча віковий вантаж сьогодні вже тисне на плечі, ювіляр й досі лишається в доброму гуморі.  
Далі.
Фото М.Калюжного. 
Старожилу Кам’янки Г.М.Терновській 20 грудня виповнюється 100 років. Те, що вготовила їй доля, варте літописного пера. Бо в оповіді не минеш дитинства в умовах соціальних потрясінь, голоду і воєнного лихоліття, не забудеш період руїн і колгоспних буднів, які діставалися потом і кров’ю. Та і якого ґатунку варті оті безсонні ночі, коли Ганні Максимівні самотужки довелося ставити дітей на крило. Чоловік Микола воював на Курській дузі й загинув. І хоча віковий вантаж сьогодні вже тисне на плечі, ювіляр й досі лишається в доброму гуморі.  
Це відзначили й журналісти газети «Обрії Ізюмщини», які разом із секретарем Кам’янської сільської ради Ольгою Задніпровською побували в оселі Ганни Максимівни. ЇЇ донька Надія з чоловіком Володимиром були раді такому візиту. З келихом вина й здравицями вони привітали ювіляра зі сторіччям.
  У короткому інтерв’ю Г.М.Терновська розповіла про голодомор 32-33 років, про так звані «буксири», які ходили по хатках й вимітали все до зернини. І щоб якось вижити, ходила дівчина за Донець по жолуді, косила, молотила, збирала все, що давало спожиток. Хвалити Бога, каже бабуся, батько працював у пекарні. Це фактично врятувало сім’ю. Пізніше Ганна Максимівна й сама пішла на підприємство: для випікання хліба змазувала олією форми.  
…Відшуміло багато осінніх дощів, відлетіло у вирій доста журавлиних ключів. Для Ганни Максимівни цьогорічний День народження - то величний підсумок життєвого шляху. Вона рада, що має хороших доньок, що є у неї онуки. Побажаймо ж і ми всім загалом щастя цій українській жінці, яка пізнала й гіркоту втрат, і тепло родинного затишку. Хай стелиться їй килимом подальша доля, хай сріблиться її сивина, а життєвий досвід множать її діти.
М.Калюжний.