Національні моделі фінансування систем охорони здоров\'я або, іншими словами, комбінації джерел фінансування постійно піддаються змінам і залежать від можливостей, передумов і соціальних цінностей держави. Яка б модель не використовувалась, дебати про її ефективності неминучі. Доказів того, що одна модель фінансування або поєднання механізмів фінансування перевершує по ефективності інші немає. Тому країни, які реформують систему охорони здоров\'я, повинні адаптувати обрану модель з урахуванням національних пріоритетів і традицій.

    Національні моделі фінансування систем охорони здоров\'я або, іншими словами, комбінації джерел фінансування постійно піддаються змінам і залежать від можливостей, передумов і соціальних цінностей держави. Яка б модель не використовувалась, дебати про її ефективності неминучі. Доказів того, що одна модель фінансування або поєднання механізмів фінансування перевершує по ефективності інші немає. Тому країни, які реформують систему охорони здоров\'я, повинні адаптувати обрану модель з урахуванням національних пріоритетів і традицій.

    У 2010 р. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) прийшла до наступного висновку: «Немає жодної системи охорони здоров\'я, яка систематично і на постійній основі була б кращою в наданні доступного і рентабельного медичного обслуговування». Тому, а також з-за високих витрат, пов\'язаних з переходом на нові моделі, розвинені країни рідко суттєво змінюють системи фінансування охорони здоров\'я. Тим не менш вони впроваджують деякі додаткові корисні елементи з інших моделей, завдяки чому в даний час системи фінансування охорони здоров\'я в розвинутих країнах змішані — у кожній з них присутні елементи інших моделей. Треба щоб було якісне медичне обладнання - https://med-mm.com/medicinckoe-oborudovanie

   Основні джерела фінансування охорони здоров\'я в країнах ОЕСР наступні: оподаткування, приватне медичне страхування, соціальне медичне страхування та індивідуальна оплата (з кишені пацієнта). Але ні в одному з цих держав не покладаються на приватну чи індивідуальну оплату послуг охорони здоров\'я як основне джерело фінансування охорони здоров\'я. Разом з тим у країнах ОЕСР допускається часткова оплата медичних послуг з боку пацієнта (сооплата).

БРИТАНСЬКА МОДЕЛЬ

   Національна система охорони здоров\'я (National Health System — NHS) Великобританії переживає самий тривалий і серйозний у своїй історії спад фінансування. У 2017 р. це викликало питання про стійкість моделі фінансування охорони здоров\'я та пошуку нових додаткових підходів до його організації.

   Насправді у Великобританії існує 4 національні системи охорони здоров\'я — Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії. Сама ємна серед них — система охорони здоров\'я Англії. Її розглянемо.

   NHS — централізована система, що фінансується головним чином за рахунок загального оподаткування (податкові надходження у центральний та місцеві бюджети), доповненого внесками в рамках національного страхування.

Хоча вважається, що NHS «безкоштовно в місці надання», пацієнти здійснюють сооплату за деякі послуги (наприклад стоматологічні).

   Цікавий факт: в британській централізованої системи фінансування охорони здоров\'я практично не здійснюються централізовані закупівлі медичних послуг і лікарських засобів (за деякими винятками). Законом Health and Social Care Act, прийнятим у 2012 р. передбачено, що з 1 квітня 2013 р. закупівлі товарів і послуг охорони здоров\'я здійснюють децентралізовано Уповноважені клінічні комісії (Clinical Commissioning Groups — CCGs). В даний час їх 207. Діючи від імені NHS, на місцях CCGs відповідають за стан здоров\'я населення на обслуговуваній ними території. До їх функцій серед іншого належать закупівлі медичних товарів і послуг. Централізовані закупівлі медичних послуг і лікарських препаратів безпосередньо через NHS не здійснюються, хоча бюджет CCGs отримують від NHS.

  Завдання CCGs — досягнення найкращих результатів для здоров\'я населення. Це включає визначення потреби виходячи з пріоритетів, і потім покупку товарів і послуг у постачальників. CCGs незалежні і підзвітні Державному секретарю охорони здоров\'я (NHS England). Хоча CCGs підзвітні NHS, однак NHS не вказує CCGs, що конкретно закуповувати на місцях.

  Регулювання закупівель здійснюється за допомогою стандартів, які NHS встановлює з допомогою Національного інституту здоров\'я та якості медичної допомоги Великобританії (National Institute for health and Clinical Excellence — NICE).

  У статуті NHS і законодавстві не визначений точний обсяг медичних послуг. Абсолютного права на отримання конкретного лікування у пацієнтів немає. Однак, за статутом NHS, в обов\'язки секретаря з питань охорони здоров\'я входить забезпечення всебічного охоплення населення медичними послугами.

  На практиці NHS забезпечує профілактичні послуги, включаючи програми скринінгу, імунізації та вакцинації; стаціонарну та амбулаторну медичну допомогу; послуги лікаря; лікарські препарати для амбулаторного та стаціонарного лікування; необхідну стоматологічну допомогу; деякі засоби по догляду за очима; психіатричну допомогу, включаючи допомогу в навчанні осіб з обмеженими можливостями; паліативну допомогу; частково довгостроковий догляд; реабілітацію, включаючи фізіотерапію (наприклад післяопераційний догляд); відвідування медсестри на дому.

  Конкретний обсяг і наповнення пакету медичних послуг, як правило, визначається на місцевому рівні. У статуті NHS також зазначено, що пацієнти мають право на лікарські препарати або методи лікування, схвалені в результаті досліджень, проведених NICE, якщо вони рекомендовані лікуючим лікарем. Для лікарських засобів або методів лікування, які не були схвалені NICE, передбачено, що CCGs повинні приймати раціональні рішення, підтверджені даними, заснованими на доказах.

  Що стосується первинної медичної допомоги, то вона надається головним чином лікарями загальної практики (gatekeepers), які також контролюють доступ до вторинної допомоги. Зазвичай установа загальної практики — це перша точка контакту пацієнта з постачальником медичних послуг. Пацієнти в обов\'язковому порядку реєструються в обраному ними установі загальної медичної практики (walk-in centres). Хоча в деяких районах такі заклади пропонують послуги первинної медичної допомоги без обов\'язкової реєстрації.

  Більшість лікарів загальної практики — приватні підрядники. Що стосується установ загальної медичної практики, то приблизно половина з них працюють у відповідності з національними типовими контрактами загального медичного обслуговування. Зміст і деталі типових контрактів визначаються в результаті переговорів між Британською медичною асоціацією (представляє лікарів) і урядом. Контракти передбачають комбінацію декількох видів оплати за медичні послуги. Це оплата за базові медичні послуги (близько 60% доходу), платежі за додаткові послуги (наприклад вакцинацію груп ризику, видача лікарняних листів, довідки для страхової компанії або відвідування спортзалу) і платежі за якість послуг і результати лікування.

  Оплата послуг лікарів та інших фахівців первинної медичної допомоги здійснюється шляхом щомісячного відшкодування вартості наданих послуг на основі даних, автоматично вилучаються з електронних записів.

  В Англії є державні та приватні заклади охорони здоров\'я. Державні установи, а їх більшість, організовуються або як трасти NHS (в даний час їх 72), підзвітні Департаменту охорони здоров\'я, або як фондові трасти (в даний час їх 150), регулюються положеннями NHS Improvement.

  NHS трасти та фондові трасти укладають контракти на надання послуг з місцевими CCGs. Оплата за медичні послуги здійснюється згідно з тарифами, сформованими для діагностично схожих груп захворювань (Diagnosis Related Group — DRG), які включають витрати на медичний персонал.

ЗАГАЛЬНЕ ОПОДАТКУВАННЯ

  Моделі, в яких основним джерелом фінансування служать надходження від загального оподаткування, зазвичай побудовані з урахуванням загальних ризиків для великих груп населення і передбачають універсальність надання медичних послуг.

  Податки, за рахунок яких фінансується охорона здоров\'я в централізованих системах, поділяються за видом на прямі і непрямі; за рівнем — на центральні і місцеві; по адресності — на загальні та цільові (коли податок на медичні послуги винесено в окрему статтю).

  Крім Великобританії, на загальне оподаткування при фінансуванні охорони здоров\'я покладаються Австралія, Канада, Нова Зеландія та країни Північної Європи. Однак загальне оподаткування — не єдине джерело фінансування. В згаданих країнах за надані медичні послуги може стягуватися часткова оплата з пацієнта (сооплата) і присутні елементи приватного медичного страхування.

  У Великобританії частка сооплат в загальному бюджеті охорони здоров\'я залишається низькою — 1,2% у 2007-2011 рр. У Канаді близько 70% витрат на охорону здоров\'я фінансується державою за рахунок загального оподаткування, а решту 30% — за рахунок коштів пацієнтів (особисті кошти громадян та приватне медичне страхування).

  Модель фінансування охорони здоров\'я за рахунок загального оподаткування має ряд переваг, а саме: дозволяє концентрувати значний фінансовий ресурс, забезпечує соціальну справедливість, сприяє розвитку ефективної системи справляння загальних податків, а також мотивує до оптимізації витрат на охорону здоров\'я.

  Однак поряд з перевагами існують і недоліки — постійне збільшення частки витрат на охорону здоров\'я у загальному бюджеті держави, ризик виникнення дефіциту бюджету, непередбачуваність рівня покриття медичних послуг, що призводить до політизації процесу прийняття бюджету.

ПРИВАТНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

  Приватне медичне страхування передбачає, що громадяни (або роботодавці від їхнього імені) купують поліси медичного страхування приватних організацій. Страхові внески збирають приватні страховики. Рівень страхового покриття у різних страхових компаніях може варіювати, дозволяючи громадянам вибирати поліси відповідно зі своїми можливостями, потребами і уподобаннями. У Великобританії приватним медичним страхуванням охоплено 10,6% населення. Існує кілька підходів до організації приватного медичного страхування — переважаюча (домінуюча) форма покриття (США); дублююче покриття (для більш швидкого доступу до послуг або більшого вибору провайдерів медичних послуг, Великобританія); додаткове покриття (для зниження рівня сооплат); додаткове покриття (для фінансування послуг, що не забезпечуються гарантованим державою пакетом); альтернативна («нове») покриття.

  Дублююче страхове покриття послуг охорони здоров\'я не звільняє громадян від сплати податків для фінансування загальнодержавної системи охорони здоров\'я. У ряді країн витрати на дублююче страхове покриття можуть лише знизити оподатковуваний дохід, що використовується як стимул для розширення такого страхового покриття.

   Прикладом додаткового страхового покриття є Канада. У цій країні приватне медичне страхування покриває витрати на відпускаються за рецептом лікарські засоби (у Канаді за рахунок державного бюджету оплачується лікарська терапія в умовах стаціонару), стоматологічна, офтальмологічна допомога, медичні товари і послуги, не охоплені державною системою.

  Альтернативне («нове») покриття медичних послуг дає пацієнтові вибір між державною і приватною системою страхування (або — або). У Великобританії такий підхід не використовується.

  Збільшення частки додаткового страхового покриття (для зниження рівня сооплат) і добровільного приватного медичного страхування знижує навантаження на державний бюджет, що дозволяє розширити базовий перелік мінімально гарантованих державою медичних послуг, підвищує стабільність бюджету, знижує ймовірність розбалансованості державного бюджету за неконтрольованого підвищення витрат на охорону здоров\'я.

СОЦІАЛЬНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ

Соціальне медичне страхування характерно для децентралізованої моделі фінансування охорони здоров\'я.

В класичних моделях соціального страхування учасники системи (зазвичай службовці) вносять частину своєї зарплати як страховий внесок для покриття послуг охорони здоров\'я. Рівень страхових внесків, на відміну від систем приватного медичного страхування, залежить від доходу, а не від ризику захворювання. Внески працюючих громадян зазвичай поділяються з роботодавцями. Наприклад, у Німеччині базова ставка соціального страхування в 2016 р. становила 14,6% від доходу працівника.

Внески часто збирають незалежні організації — страхові компанії або лікарняні каси, які несуть відповідальність за оплату медичних послуг.

Основна мета системи соціального медичного страхування — забезпечення справедливості та загальної доступності медичної допомоги і послуг. Основною перевагою такої системи в порівнянні з приватним медичним страхуванням є те, що величина страхових внесків передбачувана (залежить від доходу) і не пов\'язане з медичними ризиками конкретного пацієнта (наприклад вік або наявність хронічних захворювань).

Перевага цієї системи полягає в тому, що кошти, які стягуються до фондів соціального страхування та лікарняні каси, відокремлені від інших центральних або регіональних податків і зборів, що підвищує стабільність переліку гарантованих медичних послуг, що покриваються за рахунок цих коштів.

Оскільки соціальне медичне страхування базується на зайнятості, у чистому вигляді для покриття потреб системи на 100% воно не використовується. Країни, де впроваджена ця модель, знаходять способи (включаючи загальне оподаткування та інші джерела, такі як пенсійні фонди) для того, щоб забезпечити страхове покриття для тих, хто не працює.

ІНДИВІДУАЛЬНА ОПЛАТА ПОСЛУГ ОХОРОНИ ЗДОРОВ\'Я

Індивідуальна оплата передбачає повну або часткову оплату медичних послуг з кишені пацієнта. У більшості країн Європи та ОЕСР ці витрати становлять лише невелику частину від загального обсягу коштів охорони здоров\'я. Тим не менш в більшості країн ОЕСР індивідуальна оплата послуг охорони здоров\'я присутня в тій чи іншій формі. Дослідження, проведене в 29 країнах членах ОЕСР в 2010 р., показало, що в усіх країнах існує сооплата за лікарські засоби або фармацевтичні послуги, в 20 країнах допускається часткова оплата з боку пацієнта за прийом лікаря загальної практики, а в половині країн — сооплата за стаціонарне лікування.

Один з аргументів у захист сооплаты полягає в тому, що стягнення плати з пацієнта може стримувати надмірне використання медичного обслуговування, заохочуючи людей більш ефективно використовувати медичні послуги і частіше уникати ризикованої поведінки. Однак цей аргумент не був повністю підтверджено дослідженнями. Індивідуальна оплата може бути і фактором, який стримує звернення пацієнтів до лікаря, навіть коли це необхідно (особливо у пацієнтів з низьким рівнем доходів (the RAND Health Insurance Experiment in the 1970s).

ВИСНОВКИ

Вибір моделі фінансування охорони здоров\'я в процесі реформування — це виключно політичне рішення. Але копіювання певної моделі без урахування національних традицій, особливостей і фінансових можливостей держави несе суттєві ризики і не призведе до очікуваних результатів.

apteka.ua