Щоб не говорили, а українське село було і лишається нашою гордістю. Сьогодні ви, практично, не почуєте серенад про французьке поселення, не прочитаєте поем про німецьке чи російське село, а от про наше… є чимало пісень, балад. Воно змальоване в романах і повістях, вистраждане важкою працею хліборобів. 
 Навіть важко уявити, скільки сил та енергії упродовж останніх десятиліть витратили наші землероби для ліквідації солончаків, для спорудження каналів, для розвитку зрошувальних систем. Село за будь-якої влади радувало високими врожаями і вагомими надоями. 
Далі.Щоб не говорили, а українське село було і лишається нашою гордістю. Сьогодні ви, практично, не почуєте серенад про французьке поселення, не прочитаєте поем про німецьке чи російське село, а от про наше… є чимало пісень, балад. Воно змальоване в романах і повістях, вистраждане важкою працею хліборобів. 
Навіть важко уявити, скільки сил та енергії упродовж останніх десятиліть витратили наші землероби для ліквідації солончаків, для спорудження каналів, для розвитку зрошувальних систем. Село за будь-якої влади радувало високими врожаями і вагомими надоями.
І можливо. так би було й надалі, якби не агресія так званих «братів». З моменту окупації Криму та частини Донецької і Луганської областей українське село почало занепадати. Тут рідко зустрінеш квітучі садки і соняхові лани, мало радості й любові в очах людей. Натомість, безробіття, розруха і злидні, які увійшли майже до кожної хатини.
Як стверджують експерти, рівень життя на непідконтрольних Україні територіях знизився в рази. Більшість селян втратили все, що наживали десятиліттями. Довкруж суцільні руїни: розбиті домівки, присадибні будівлі, подовбані городи. Декому із місцевих доводиться поневірятися по підвалах, не маючи елементарних засобів існування. «Село розіп’яли міни і снаряди. Вони не дають можливості нам спокійно працювати в полі», - зазначив під час розмови біля пропускного пункту Луганщини Сергій Григорович.
Від нього дізнався, що скрізь валютна спекуляція. Запровадження російського рубля як платіжного засобу знецінило заощадження людей. Місцеві шахраї щораз видурюють останні збереження, міняючи гривню на рубль по захмарному курсу.
Не зважаючи на всі спроби української влади допомогти окупованим територіям, ситуація в ОРДЛО лишається складною. Людям треба б вже самим брати долю у свої руки, не давати село на поталу пройдисвітам. НЕ можна миритися зі злиднями на благословенних українських чорноземах.
Тож думаю, шлях до миру має пролягти через селянське братерство. Треба, врешті, дослухатися поради Великого Кобзаря, який у творі «І мертвим, і живим…» писав: «Обнімітеся ж, брати мої, молю вас, благаю». Такий крок, можливо, допоможе нам побачити територію України єдиною не тільки на мапі, а й в реальності.
Село, певен, скаже своє слово. Бо війна війною, а їсти хочуть всі.
Дмитро Горчак, Ізюмський район.