От і не стало Володимира Івановича Бондаренка, добропорядної, чесної і талановитої людини. Серед газетярів його називали останнім із могікан. За свої 88 повних літ він уособив цілу епоху ізюмської журналістики. Чому ізюмської ? А тому, що з часів Давида Ортенберга, одного з перших редакторів місцевого часопису, Ізюм був і залишився визнаним осердям публіцистичної думки, кузнею журналістських кадрів. На Слобожанщині мало міст, які б мали можливість пишатися стількома визнаними майстрами слова, серед яких був і В.І.Бондаренко.
Далі.От і не стало Володимира Івановича Бондаренка, добропорядної, чесної і талановитої людини. Серед газетярів його називали останнім із могікан. За свої 88 повних літ він уособив цілу епоху ізюмської журналістики. Чому ізюмської ? А тому, що з часів Давида Ортенберга, одного з перших редакторів місцевого часопису, Ізюм був і залишився визнаним осердям публіцистичної думки, кузнею журналістських кадрів. На Слобожанщині мало міст, які б мали можливість пишатися стількома визнаними майстрами слова, серед яких був і В.І.Бондаренко.
Народився Володимир Іванович 25 березня 1927 року в селі Козютівка Ізюмського району. Шістнадцятирічним юнаком пішов працювати до колгоспної майстерні ковалем. Коли війна прокотилася Україною, пішов служити до бронетанкових військах, звідки літпрацівником газети «Знамя победы» і був демобілізований.
Працював в редакції газети «Колгоспна правда» Савинського району, заочно навчався у Харківському державному університеті імені М.Горького. У 1956 році повернувся на Ізюмщину. Понад тридцять років віддав роботі в редакції міськрайонної газети («Соціалістичне життя», «Радянське життя», «Обрії Ізюмщини»). Був прийнятий до лав Національної спілки журналістів у 1951 році.
Володимир Іванович навіть з університетською освітою ніколи не забував про самовдосконалення. Слова великого Максима Рильського «Як парость виноградної лози, плекайте мову» стали для нього життєвим кредо. З-поміж багатьох газетних статей і кореспонденцій публікації В.І.Бондаренка як кореспондента, як відповідального секретаря, як заступника редактора вигідно вирізнялися, бо мали вивірений підбір фактів і чітку стильову архітектоніку. А що вже говорити про оповідки та фейлетони за підписом Лаврін Ґудзик. Читачі 60-х і 70-х років минулого століття, можна сказати, завжди чекали на їх появу.
Володимир Іванович був визнаним наставником, толерантно ставився до початківців, вмів берегти авторську самобутність, терпеливо правив тексти, робив їх легкими для читання. Хто пройшов газетярську школу в Ізюмі, хто відвідував літературне об’єднання «Крем’янець», й донині поряд з Й.І.Лютим, В.П.Хухрянським, М.П.Бубир згадують добрим словом і прізвище В.І.Бондаренка, вдумливого журналіста, непересічного літератора, професійного перекладача. Слід зазначити, що лише неймовірна скромність і надзвичайно спокійний характер завадили Володимиру Івановичу ще за життя видати збірку поетичних і прозових творів.
Сьогодні трепетна душа прощається із земними турботами. Мов яблуневий цвіт, розпорошується в саду, котрий багато десятиліть плекав наш колега. Вшануймо є його пам’ять і скажемо «Царство небесне !».
Колектив редакції газети «Обрії Ізюмщини», члени літоб’єднання «Слово», друзі.