У бангладеському місті Читтагонг утилізується близько половини світового обсягу списаних на металобрухт кораблів. Щодня сюди прибуває від 3 до 5 суден. Безпосередньо розбиранням кораблів займаються близько 80 000 осіб, ще 300 тисяч працюють у суміжних галузях. Щоденна заробітна плата робітників становить від 1,5 до 3 доларів (при цьому робочий тиждень — 6 днів по 12–14 годин), а сам Читтагонг вважається одним із найбрудніших місць на планеті. Перші списані кораблі почали надходити сюди ще у 1969 році. Наразі у Читтагонгу щороку розбирається від 180 до 250 суден. Узбережжя, де судна знаходять своє останнє пристанище, тягнеться на 20 кілометрів.

Утилізація відбувається найпримітивнішим способом — за допомогою автогену та ручної праці. З 80 тисяч місцевих працівників близько 10 тисяч — це діти віком від 10 до 14 років. Саме вони отримують найменшу оплату — у середньому $1,5 на день.

Щороку при розбиранні суден гине близько 50 людей, ще приблизно 300–400 стають інвалідами. Це справді — «люди гинуть за метал».

80% цього бізнесу контролюється американськими, німецькими та скандинавськими компаніями — саме до цих країн і відправляється металобрухт. У грошовому вираженні розбирання кораблів у Читтагонгу оцінюється у $1–1,2 млрд на рік. З цієї суми в Бангладеші залишається лише $250–300 млн — у вигляді зарплат, податків і хабарів місцевим чиновникам.

Читтагонг є одним із найбрудніших місць у світі. Під час розбирання кораблів мастила з машин зливаються прямо на берег, там же залишаються й свинцеві відходи. ГДК (гранично допустимі концентрації) по свинцю тут перевищено у 320 разів, по азбесту — у 120.

Нетрища, в яких живуть робітники та їхні родини, тягнуться на 8–10 км углиб території. Площа цього «міста» — близько 120 кв. км, і в ньому мешкає до 1,5 мільйона людей.

В'єтнам утилізує старі судна під зручними прапорами

Міністерство транспорту В'єтнаму має намір внести поправки в законодавство щодо утилізації 33 суден, що ходять під зручними прапорами. У країні накопичилася певна кількість суден, подальше комерційне використання яких неможливе, оскільки вони не відповідають вимогам морської безпеки. Міністерство транспорту країни вважає, що вигідніше було б утилізувати ці судна і продати метал, але чинний у країні закон про охорону навколишнього середовища забороняє юридичним особам ввозити в країну судна для утилізації.

Кілька років тому, коли морська судноплавна індустрія переживала свої найкращі дні, багато в'єтнамських судновласників наважувалися на купівлю старих суден під іноземними прапорами, у такий спосіб ухиляючись від законів країни, що забороняють купівлю особливо старих суден. Покупці вірили, що вони зроблять гроші на старих "коритах", перш ніж остаточно відправити їх на металобрухт. Але їхні плани було зруйновано, коли ринок вантажоперевезень пішов у кризу, судновласники позбулися замовлень, але не могли продати утилізоване судно через жорстке законодавство, і водночас утилізація за кордоном коштувала надто дорого.

Гана пропонує ввести кримінальну відповідальність за експорт металобрухту

Профспілка працівників промислових та комерційних підприємств Гани (ICU) підтримала пропозицію уряду країни, націлену на захист місцевої промисловості, щодо запровадження кримінальної відповідальності за експорт металобрухту. Ця ініціатива є спробою перешкодити діяльності експортерів брухту, які ігнорують існуючі адміністративні заборони.

Незважаючи на заборонні заходи, металевий брухт продовжують вивозити з Гани, тоді як місцеві метпідприємства завантажені лише на 30-35%. За інформацією ICU, велика сталеливарна компанія Wahome нещодавно була змушена закрити виробництво, що призвело до втрати 700 робочих місць.

У Гані немає покладів залізної руди, тому брухт служить сировиною для сталеливарної промисловості, яку, інакше, необхідно закуповувати за кордоном. "Вивіз металобрухту з Гани призводить до нестачі сировини, отже, несе величезну загрозу для виживання сталеливарної промисловості Гани, - каже генеральний секретар ICU Соломон Котей. - Такі країни, як Китай, Таїланд, Малайзія, пропонують привабливі ціни за металобрухт, які не в змозі платити місцеві підприємства. У результаті - тимчасова зайнятість, скорочення".

Експортери металобрухту звертаються до уряду із проханням замість запровадження кримінальної відповідальності обкласти експорт металобрухту податком. З метою забезпечення постачання експортери працюють з постачальниками металобрухту за передоплатою, а сталеливарній промисловості потрібен час, щоб сплатити постачання. Це ставить місцеву промисловість у невигідне становище.