У неділю, 27 липня, Ізюм був у жалобі – ховали Сергія Гончаренка, одного із тих, хто загинув під час проведення антитерористичної операції. 
Нагадаємо, в ніч з 13 на 14 червня над аеродромом Луганська терористи збили військово-транспортний літак Збройних сил України ІЛ-76, який переправляв особовий склад 25-ї Дніпропетровської десантної військово-повітряної бригади. На борту перебували 40 українських військовослужбовців і дев\'ять членів екіпажу. Після трагедії українська спільнота ще 41 день чекала результатів експертизи, яку робили у Дніпропетровську. Нарешті ідентифікація відбулася. Останки «небесних соколів» відправлено за місцем проживання. Скорботний вантаж прибув і до Ізюма.
Далі
На знімку: під час поховання молодшого сержанта Сергія Гончаренка.У неділю, 27 липня, Ізюм був у жалобі – ховали Сергія Гончаренка, одного із тих, хто загинув під час проведення антитерористичної операції. 
Нагадаємо, в ніч з 13 на 14 червня над аеродромом Луганська терористи збили військово-транспортний літак Збройних сил України ІЛ-76, який переправляв особовий склад 25-ї Дніпропетровської десантної військово-повітряної бригади. На борту перебували 40 українських військовослужбовців і дев\'ять членів екіпажу. Після трагедії українська спільнота ще 41 день чекала результатів експертизи, яку робили у Дніпропетровську. Нарешті ідентифікація відбулася. Останки «небесних соколів» відправлено за місцем проживання. Скорботний вантаж прибув і до Ізюма.
«Душа компанії. Ніколи не лаявся, вмів сказати дотепне слово. А що вже - товариш! Таких ще слід пошукати», - без пафосу висловився давній знайомив Сергія, в минулому офіцер батальйону спецпризначення М.І.Шевцов. Його онук ріс із С.В.Гончаренком. Хлопчаки були нерозлучні, допомагали по господарству. Михайло Іванович навіть заохочував хлопців, платив за роботу, як і належить.
А Руслан Скрипник під час тризни з неприхованим сумом висловився: « По-суті, Сергій був мені названим братом. – У дитинстві гуляли, грали у футбол, ходили на дискотеки, вручали один одного. Був випадок, коли Сергій мало не потонув у Дінці. Я врятував його тоді. А тепер… не зміг. Сталося так, що своїм життям він захистив мою сім’ю. Вічна йому пам’ять».
… Біля будинку №2 по вулиці Першотравневій молодшого сержанта востаннє проводжали рідні, близькі, сусіди, представники місцевої влади, депутати, громадськість міста. Майоріли державні прапори, у почесній варті стояли бійці-десантники. За православною традицією панахиду по загиблому справили священнослужителі Свято-Вознесенського собору. Як було сказано, для молитви за упокій душі зібралося чимало людей, аби означити єдність душ з Богом, втішити рідню і сказати їм добрі слова.
Вінки, букети квітів, портрети вели останки хороброго воїна до лісово цвинтаря по вулиці Шекспіра. Тут біля виритої могили і відбувся прощальний мітинг.
- В останню путь проводжаємо юнака і патріота , - сказав у вступному слові представник від командування. - Сергій прожив коротке, але яскраве життя. Як і сорок вісім однополчан поклав життя за свободу Батьківщини. Пам’ять про нього не вмре, не загине..
Заступник міського голови з гуманітарних питань Олексій Полях додав, що незалежність і свобода завойовуються дорогою ціною. І ця смерть є тому підтвердженням. Ізюм пам’ятатиме цей подвиг.
Опускали труну під тужливий плач рідні та салют військових. Автоматні постріли полинули відлунням між соснами, які, намов би погоджуючись, сумно хитали верховіттям і шепотіли: «Герої не вмирають !».
М.Калюжний.
На знімку: під час поховання молодшого сержанта Сергія Гончаренка.
Фото атвора.