14 січня українці святкують кілька свят. Перше – свято на честь Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.
За церковним календарем 14-го січня також відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді, згідно з церковними джерелами, за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім’я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії, – Ісус.
І нарешті, 14 січня – також перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадував переддень Різдва та в народі називався Щедрим Вечором, що пов’язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов’язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.
Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування – давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім’ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні. Далі читайте, як перший день Нового року приходив у оселі українців.
О. ВОРОПАЙ: «Звичаї нашого народу».
