Вічна шевченкіана. (196 років від дня народження Тараса Шевченка (1814-1861)).

Свою Україну любіть.
Любіть її... во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Тарас Шевченко. (написано в казематі між 19 і 30 травня 1847 року).

 Чим далі живеш, тим більше переконуєшся у геніальному пророцтві Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. Адже все, сказане ним більш, ніж півтора століття тому, було жорстокою правдою як за часів його життя, так є і сьогодні, коли правлячій верхівці байдуже до народу, його проблем, його злиденного життя. Його свята поезія невмируща, тому вічною буде шевченкіана. Про це свідчать і думки відомих українців різних років від каменяра Івана Франка, літописця часів епохи радянської О. Гончара до золотого голосу України наших днів Н. Матвієнко.

 Їх думки ми і пропонуємо до уваги чітачів.....

Вічна шевченкіана. (196 років від дня народження Тараса Шевченка (1814-1861)).

Свою Україну любіть.
Любіть її... во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Тарас Шевченко. (написано в казематі між 19 і 30 травня 1847 року).

Чим далі живеш, тим більше переконуєшся у геніальному пророцтві Великого Кобзаря – Тараса Григоровича Шевченка. Адже все, сказане ним більш, ніж півтора століття тому, було жорстокою правдою як за часів його життя, так є і сьогодні, коли правлячій верхівці байдуже до народу, його проблем, його злиденного життя. Його свята поезія невмируща, тому вічною буде шевченкіана. Про це свідчать і думки відомих українців різних років від каменяра Івана Франка, літописця часів епохи радянської О. Гончара до золотого голосу України наших днів Н. Матвієнко.

 Їх думки ми і пропонуємо до уваги чітачів.....

Володар у царстві духу.
Він був сином мужика і став володарем у царстві духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золото його душі в іржу, ані його любові до людей – в ненависть і погорду, а віри в Бога – у зневіру і песимізм.
Доля не шкодувала йому страждань, але і не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу і все розквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець все  наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас , українців, Тарас Шевченко.
Іван Франко.

Невідцвітне слово.
Шевченко – це код нації, а в його “Кобзарі” закодовані самі генетичні основи нашої духовності, невичерпний її потенціал. Кожен, хто відкривши томик “Кобзаря”, вживеться в буйний світ його образів, сягне в його розпечені надра, відчує - книгу цю написала людина, яка воістину вистраждала свої злети, свої одкровення,  людина, яка по крутизнах життя піднялась до вершин мудрості, на верхогір’я людського духу.
Поетові з його творчих висот відкривались різні часи і народи, в “Кобзарі” мовби акумулювався духовний набуток поколінь, книга  пашіє жаром визвольної боротьби, крізь людський біль, крізь індивідуальне в ній раз у раз проступає вселюдське: біблейська далеч історії. Тут мудро гомонить із сьогоденням, досвід минувшини вступає в перегук із сучасним життям, з мужнім, невигубним устремлінням у майбутнє.
В цьому розумінні “Кобзар” – книга невичерпна, книга на віки. Нові прийдущі покоління знаходитимуть у ній синтез народного і вселюдського досвіду, як ми знаходимо його у книгах древніх, що вік їхній вимірюється тисячоліттями.
Слово вічне, слово невмируще своєю правдою, невідцвітне художньою красою – це і є “Кобзар”.
Олесь Гончар.

Свіча Шевченка.
Молодшою я з ним розмовляла подумки, коли приходила до пам’ятника, слова з’являлися самі собою. Чомусь я вибачалася. Казала: “Простіть, Тарасе Григоровичу, що ми отак якось живемо.” Для мене Тарас Шевченко починався завжди із світанку, з оцих слів: “Світає. Край неба палає”. Я стою коло своєї хати, стою над Дніпром, на високому горбі, і думаю: ось так починається Україна, так починається ранок України -  з Тарасових слів. Це і є Тарас Григорович. Саме він у цьому сонці і у цьому сході.
Колись мене вразили його слова про те,  що Україна забута Богом і людьми... І сьогодні люди не бояться так говорити: “Забутий Богом край”. Сама себе заспокоюю: якщо ми й забуті Богом і людьми, то не забуті Шевченком. Він завжди стояв на сторожі. Він завжди пророчив, передбачав, заходив до хати із кобзою і співав словами старих кобзарів. Він підхоплював їхні мелодії, записував їх, і легенди перетворював на прекрасну поезію.Найдужче мені подобається його розмова  з зорею. Це ж зрозуміло – з тою зорею, яка віщувала народження Сина Божого. І цієї зорі міг досягнути тільки Шевченко. Тільки він міг з нею поговорити. А ми під покривалом ночі, під покривалом цієї зорі стоїмо і слухаємо. Ми наче сповідуємося Шевченкові постійно. А він, як поводир, як пророк, вислуховує кожного, радить, як треба жити. Так сталося: і це прикро мені,  що сьогодні мало хто звертає до тієї зорі погляд.
 А ми ж і народ тільки тоді, коли пам’ятаємо свічку, яку запалив нам Шевченко. Вона світить завжди, як лампадка. Якби ми сьогодні пліч-о-пліч стояли з пророками своїми, стояли коло справді пророчої поезії, то були б кращими, краще відповідали б за те, що маємо.
Ніна Матвієнко.