Російськомовне місто в Україні – не відкриття. Ніхто не дивується російській мові у Харкові так само, як українській у Києві. Але чому тут вперто відмовляються спілкуватися українською і чи справді це так? На це питання я намагатимусь дати відповідь. 
 За мовним складом у Харкові завжди переважало російськомовне населення. За даними 2001 року розрив між носіями української та російської мов становить майже 30 % на користь російської. Географічне положення, історичні події, політичний вплив стали причинами для розповсюдження та закріплення російської мови на Слобожанщині. 
Далі.Російськомовне місто в Україні – не відкриття. Ніхто не дивується російській мові у Харкові так само, як українській у Києві. Але чому тут вперто відмовляються спілкуватися українською і чи справді це так? На це питання я намагатимусь дати відповідь. 
За мовним складом у Харкові завжди переважало російськомовне населення. За даними 2001 року розрив між носіями української та російської мов становить майже 30 % на користь російської. Географічне положення, історичні події, політичний вплив стали причинами для розповсюдження та закріплення російської мови на Слобожанщині.
Варто зазначити, що місцеве населення не бажає спілкуватися українською. Це небажання дуже легко пояснити: російська мова стала для них рідною. На жаль, навіть україномовні школи не дають потрібного рівня знань державної мови. Така ж ситуація і в деяких харківських ВУЗах, де майже весь навчальний процес здійснюється російською мовою. Більшість викладачів у таких ВУЗах просто не володіють українською мовою на тому рівні, щоб проводити повноцінні заняття.
За таких умов процес освоєння російської мови відбувається навіть проти волі конкретного суб’єкта. Найпростіший приклад – студентство. Прибувши на навчання (мається на увазі неросійськомовний громадянин) та опинившись в російськомовному середовищі, він рефлекторно починає відповідати на російськомовне звертання тією ж російською мовою. Так відбувається мовна асиміляція. Але слід зауважити, що останнім часом молодь активно впроваджує різноманітні мовні марафони, в результаті яких деякі їхні учасники продовжують розмовляти українською й надалі. Цікаво, що нас вже давно не дивує почута на вулиці англійська, турецька, китайська мови, але чомусь українська змушує оточуючих повертати голову в бік носія, здавалося б, рідної мови.
Статус російської мови як регіональної визначений у ЗУ «Про засади державної мовної політики» (неофіційно – закон Колесніченка-Ківалова), який був засуджений журналістами та громадськими діячами. Наразі маємо три мовних законопроекти від різних політичних партій. Депутати називають їх патріотичними, в той час як користувачі соціальних мереж відверто їх критикують. Виникає питання: як досягнути золотої середини? Адже ні закон Колесніченка-Ківалова, ні запропоновані нові закони не задовольняють українське суспільство в цілому. Консенсус буде досягнутий тільки тоді, коли таке важливе питання як мовне, буде вирішуватися на національному рівні, а не окремими політиками.
Навряд чи коли-небудь Харків визнає російську мову іноземною і відмовиться від російськомовних ЗМІ. Але якщо і треба давати у цьому випадку якусь пораду, то краще сказати словами українського поета Леоніда Вишеславського: «Я певен, що знання української мови безмежно збагатить кожну російську людину, яка проживає в Україні».
Є.Дубинець.