Кожен свідомий українець має бути закоханим в культуру свого народу, щодня пізнаючи її, плекаючи в своєму серці і саджаючи свої зерна на ниві наших предків. Але важливо не лише зберігати своє національне багатство, а й ділитися ним, продовжуючи його життя в серцях інших. Прикладом такого міжнаціонального і дуже «співочого» обміну є нещодавній приїзд Каталонського камерного хору із міста Манреса  (недалеко від Барселони), Каталонія, Іспанія. Іспанці – нація гарячої крові і невимовної енергії: ініціатива була на їх стороні, бо саме вони шукали місто, яке б хотіло здійснити обмін культурною спадщиною та музичним досвідом. Натхненні музиканти зв’язались з учасниками  харківського колективу «Муравський шлях», через який і вийшли на Камерний народний хор Палацу студентів Харківського Політехнічного Інституту (кер. Фелікс Сокол), який запросив їх взяти участь у фестивалі хорів про університетах. Мер Манреси особисто привітав гостинних українців і побажав плідної співпраці у своєму листі. Учасники каталонського хору – учні муніципальної консерваторії Манреси. 
   ДАЛІ.

   Кожен свідомий українець має бути закоханим в культуру свого народу, щодня пізнаючи її, плекаючи в своєму серці і саджаючи свої зерна на ниві наших предків. Але важливо не лише зберігати своє національне багатство, а й ділитися ним, продовжуючи його життя в серцях інших. Прикладом такого міжнаціонального і дуже «співочого» обміну є нещодавній приїзд Каталонського камерного хору із міста Манреса  (недалеко від Барселони), Каталонія, Іспанія. Іспанці – нація гарячої крові і невимовної енергії: ініціатива була на їх стороні, бо саме вони шукали місто, яке б хотіло здійснити обмін культурною спадщиною та музичним досвідом. Натхненні музиканти зв’язались з учасниками  харківського колективу «Муравський шлях», через який і вийшли на Камерний народний хор Палацу студентів Харківського Політехнічного Інституту (кер. Фелікс Сокол), який запросив їх взяти участь у фестивалі хорів про університетах. Мер Манреси особисто привітав гостинних українців і побажав плідної співпраці у своєму листі. Учасники каталонського хору – учні муніципальної консерваторії Манреси. Цей заклад  у Каталонії  щось середнє між  музичною школою та училищем, там паралельно  вивчають шкільні предмети і музичні дисципліни, а після випуску бажаючі можуть продовжити освіту у вищих навчальних закладах. Кошти на поїздку збирали самотужки: чимось допомогла місцева влада, чимось батьки дітей, а решту зібрали за допомогою концертів. Репертуар хору включає класичну музику і народні каталонські твори. Хоча Каталонія і є частиною Іспанії, її мешканці відокремлюють себе від іспанців, з пошаною вклоняючись йменню « каталонці». Дорога до України виявилась виснажливою, до того ж автобус ламався, проте загалом Україна зустріла учасників гостинно. Викладачі і хормейстери Луїза Виньєс, Луїс Роселльо та Франчес Валльєс з посмішкою зустріли  перепони і труднощі. Поселили учасників хору у гуртожитку профілакторію ХПІ. Умови там середнього рівня, зате ціни помірні.
    Звичайно гості були у певному культурному шоці, бо більшість традицій, звичаїв, реалій і устрій життя різняться від звичного для них стану речей, ніби інша планета. На жаль, і погода виявилась вибагливою і непередбачуваною. Проте непосидючі та енергійні каталонці побували не лише у Харкові, а й завітали до нашого Ізюма і Святогірська на День молоді. Мені пощастило супроводжувати їх на екскурсіях у якості перекладача. Незважаючи на несамовиту зливу, гості вражали позитивом, сприймаючи все, як додаткову розвагу і дружно співаючи. Озброївшись парасольками і усмішками, ми рушили в дорогу. Каталонців зачарувала масштабність нашого Крем’янцю, пам’ять і повага до історичного спадку, глибока релігійність і духовна єдність, якою переповнене повітря Святих гір. Українська кухня теж припала до смаку Луїсу, Франчесу і решті талановитих музикантів, особливо борщ та узвар. Що ж до швидкості сервісу і взагалі руху в місті, то вони досить низькі. Ми з Луїзою прийшли до спільного висновку, що втрапили до країни «ні» (el pais del ¨no¨), надто вже вразило гостей, що на територію Святогірського монастиря не можна пройти, якщо не бути відповідно вдягнутим.
    Серед учасників хору є дівчинка-інвалід, Джерма, яка з надією дивиться у майбутнє. Оминання калюж після дощу нею сприймалось як розвага – таку життєрадісність можна поставити в приклад.
    Хочу ще раз наголосити на тому, якими  щирими є каталонці. Кожна хвилина нашої дощової екскурсії була сповнена енергією, взаєморозумінням, надзвичайністю. І навіть якби я не знала іспанської, ми б порозумілися, бо мова серця у нас спільна.
    Герман Оля