Важлива дата у житті Ізюмського краєзнавчого музею
Як повідомляється на сторінці Ізюмського краєзнавчого музею у Фейсбуці, історія заснування Ізюмського краєзнавчого музею та розвиток краєзнавства на Ізюмщині нерозривно пов'язане з життям і діяльністю видатного краєзнавця, археолога Миколи Вікентійовича Сібільова. Саме 9 лютого 1873 року і народився засновник та перший директор Ізюмського музею Микола Вікентійович Сібільов.Важко переоцінити внесок М.В.Сібільова в археологію і краєзнавство. Сотні пошукових експедицій, десятки тисяч археологічних знахідок, їх класифікація та опис, відкрито понад 350 стоянок первісних людей, знайдених дослідником в басейні Сіверського Дінця, десятки теоретичних праць з археології, серед них чотири випуски всесвітньо відомих «Древностей Изюмщины», заснування двох краєзнавчих музеїв - в Ізюмі та Святогірську. Ознайомившись з результатами пошукової роботи М.В.Сібільова, відомий археолог А.А.Спіцин писав: «Неизвестно чему удивляться – громадному количеству стоянок или самоотверженной настойчивости собирателя. Н.В.Сибилев вписал свое имя неизгладимыми буквами в историю науки. Его деятельность – гордость Украины». Важко, навіть, уявити собі, скільки сил і енергії знадобилося для проведення такого обсягу роботи, адже вчений не мав спеціальної освіти, не відрізнявся міцним здоров'ям, був майже сліпим. « Изюмщину, мою милую Изюмщину, с ее ясными зорями, с ее тихими водами, с ее безграничными просторами и сосновыми лесами, с ее добродушным трудовым народом, я не только знаю, но и люблю. Изюмщине, а вместе с ней и Украине, я отдал остаток своей жизни.» Ці рядки написані М.В.Сібільовим незадовго до смерті.
Життя цієї людини - приклад цілеспрямованості, наполегливості, самовіддачі в роботі, чесності, чуйності і підвищеної вимогливості до себе.
До вашої уваги фото з сімейного архіву, які передала до музею внучата племінниця Миколи Вікентійовича.
Довідково:
З Вікіпедії відомо, що народився Микола Вікентійович Сібільов 9 лютого 1873 року в м. Глухів Чернігівської губернії (зараз це Сумська область) у сім'ї колезького асесора. Навчався в Глухівській прогімназії. Після закінчення навчання працював писарем в училищі, потім з 1891 до 1911 р. працював у Курській казенній палаті цивільним чиновником, дослужившись до чину надвірного радника. За станом здоров'я звільнився та переїхав разом з родиною на постійне місце проживання до м. Ізюм. Тут він зацікавився історією краю, захопився краєзнавчою роботою, зайнявся вивченням та колекціонуванням археологічних пам'яток кам'яної доби та поставив питання про організацію місцевого музею.
14 січня 1920 р. Миколу Вікентійовича було призначено директором створеного Ізюмського музею. Одним з головних напрямків діяльності М. Сібільова був порятунок культурної спадщини краю. Він організував збір книг, картин, творів прикладного мистецтва із покинутих поміщицьких маєтків. Музей поповнився колекцією природних копалин, архівом міського самоврядування, приватними колекціями з геології, палеонтології, зоології, ботаніки.
Завдяки його наполегливості в Ізюмі виходять друком матеріали з археологічних досліджень: два випуски «Древности Изюмщины» (1926), «Старовинності Ізюмщини» (1928—1930).
На початку 1934 р. М. В. Сібільов з сім'єю переїхав до Святогірська (нині місто Донецької області). Вчений продовжив розвідницькі пошукові роботи в Донбасі.
У квітні 1934 р. за сприяння Сібільова М. В. був заснований Артемогірський (Святогірський) краєзнавчий музей, де він працював науковим консультантом.
З 1 липня 1938 р. М. В. Сібільов працює на посаді молодшого наукового співробітника, наукового співробітника сектору археології докласового суспільства в Інституті Археології АН УРСР (1938—1941), наукового співробітника Інституту суспільних наук (1941—1942), старшого наукового співробітника Інституту історії та археології АН УРСР у м. Уфа (1943).
З перших днів війни Микола Вікентійович переймався вивезенням музейних колекцій Ізюмського та Святогірського музеїв. Неймовірні зусилля М. В. Сібільова та його дружини С. М. Одінцової та прикомандированих військових дали змогу більшу частину культурних цінностей врятувати. Частина була закопана на місті, а частина вивезена до м. Уфа.
В евакуації М. В. Сібільов продовжив свої наукові дослідження. В Уфі, незважаючи на різке погіршення здоров'я, М. В. Сібільов писав наукові статті, планував проведення виставок і мріяв повернутися в Україну.
Помер Микола Вікентійович Сібільов 18 серпня 1943 р. в м. Уфа.
14 січня 1920 р. Миколу Вікентійовича було призначено директором створеного Ізюмського музею. Одним з головних напрямків діяльності М. Сібільова був порятунок культурної спадщини краю. Він організував збір книг, картин, творів прикладного мистецтва із покинутих поміщицьких маєтків. Музей поповнився колекцією природних копалин, архівом міського самоврядування, приватними колекціями з геології, палеонтології, зоології, ботаніки.
Завдяки його наполегливості в Ізюмі виходять друком матеріали з археологічних досліджень: два випуски «Древности Изюмщины» (1926), «Старовинності Ізюмщини» (1928—1930).
На початку 1934 р. М. В. Сібільов з сім'єю переїхав до Святогірська (нині місто Донецької області). Вчений продовжив розвідницькі пошукові роботи в Донбасі.
У квітні 1934 р. за сприяння Сібільова М. В. був заснований Артемогірський (Святогірський) краєзнавчий музей, де він працював науковим консультантом.
З 1 липня 1938 р. М. В. Сібільов працює на посаді молодшого наукового співробітника, наукового співробітника сектору археології докласового суспільства в Інституті Археології АН УРСР (1938—1941), наукового співробітника Інституту суспільних наук (1941—1942), старшого наукового співробітника Інституту історії та археології АН УРСР у м. Уфа (1943).
З перших днів війни Микола Вікентійович переймався вивезенням музейних колекцій Ізюмського та Святогірського музеїв. Неймовірні зусилля М. В. Сібільова та його дружини С. М. Одінцової та прикомандированих військових дали змогу більшу частину культурних цінностей врятувати. Частина була закопана на місті, а частина вивезена до м. Уфа.
В евакуації М. В. Сібільов продовжив свої наукові дослідження. В Уфі, незважаючи на різке погіршення здоров'я, М. В. Сібільов писав наукові статті, планував проведення виставок і мріяв повернутися в Україну.
Помер Микола Вікентійович Сібільов 18 серпня 1943 р. в м. Уфа.
Facebook Коментарі
Завантажується ...