Там чорним круком кружляла смерть:

Снаряди вибухали, бомби, міни –

Вогню й металу чорна круговерть

Все поглинала в дикому кипінні.

   Є. Доломан «Атака» 

Війна того далекого жовтневого дня 1944 року покинула територію нашої країни, проте рани її ще довго будуть ятрити серця, яких вона торкнулася.

На жаль, нікого і ніщо не можна повернути. Проте залишилась пам’ять. Пам’ять — це єдине, чим ми — нащадки — можемо віддячити тим, хто пройшов крізь горнило тієї війни, і тим, хто загинув у тому пеклі...

До славної дати - 76-ї річниці вигнання нацистських окупантів з території України  центральна міська бібліотека підготувала  виставку – ретроспективу «Україна в полум’ї війни». Вона складається з розділів, які послідовно розкривають історичні  події 1941-1944 років: військові операції, партизанський рух, життя в окупації, масові страти людей, концтабори, примусовий вивіз молоді до Германії. Окремий розділ присвячений нашому рідному Ізюму в ці трагічні роки. Але в першу чергу ми хочемо привернути увагу читачів не до військових операцій, масштабних політичних колізій, а до простих  людей, їх життєвих ситуацій, переживань, моделей поведінки в надскладні часи.

Ми пропонуємо  читачам не мемуари генералів та маршалів, а спогади солдатів, що боронили країну на фронтах, у партизанських загонах, які відступали, потрапляли в полон.

Особливо трагічні сторінки видання «Книга пам’яті Дробицького яру» , котру склали архівні документи, нариси, свідчення очевидців трагедії у  Харкові в грудні 1941 року, які дивом урятувалися, спогади рідних та знайомих жертв, фотокартки. До збірника увійшли і списки загиблих людей, чиї імена вдалося встановити.

Книга «Шаги війни» склалася із спогадів Віктора Борисовича Мамонтова. Це правдива розповідь про те, що випало на долю його  родини, котра опинилася в окупованому Ізюмі, як вона витримала породжені  війною труднощі, випробування, страх, голод,  втрату рідних.

Спогади тих, хто вижив в найстрашніших концтаборах, вражають, пригнічують і водночас дивують, що люди і в тих нелюдських умовах не втратили надію і віру, залишилися Людьми.

Отже, Людина і метал. Що міцніше? Що сильніше? Перемогла людина, але якою ціною? Як багато залишилося їх там, на полях, в низинах, в лісах і болотах! А скільки пам'ятають лише найближчі люди, не завжди знаючи, під яким обеліском, в якому краю похований син, чоловік, батько. Пам'ять не відділити від суті людини, без неї немислиме саме життя. Пам'ять, пам'ять. Що без тебе людина.

Оксана Завгородня, директор Ізюмської центральної міської бібліотеки.