Богдан (позивний «Сільвер») народився в Ізюмі, працював там же лісником у мальовничих лісах Ізюмщини. Коли почалась війна, на другий день став на захист рідної Батьківщини, долучився до Сил територіальної оборони у складі Ізюмського окремого батальйону територіальної оборони Харківської окремої бригади територіальної оборони.
«Спочатку було укріплення міста, підготовка до бойових дій, встановлення блок-постів. Це до початку березня, з початку березня почалась активна фаза бойових дій: почали падати бомби, до міста під’їхала ворожа важка техніка, почали повністю «стирати» місто».
Ізюм розділений Сіверським Донцем. Щоб завадити швидкому просуванню ворога, який захоплював місто, оборонці підірвали мости. Саме в ті пекучі березневі дні Богдан отримав поранення, внаслідок якого втратив ногу.
«9-го березня був масований артилерійський обстріл. Спочатку авіаудар по Крем’янцю, потім по місту гатили і гатили, з мінометів, з танків. Ми змінювали позицію, і в цей момент по нам прилетіло. Декілька хлопців теж поранило, один загинув. Над нами постійно літав дрон, фіксуючи наші рухи, і якщо хтось намагався до нас прибігти, щоб надати допомогу – починався новий обстріл. Десь три години так продовжувалося. Потім допомогли бійці з 81-ої бригади, приїхала «швидка», і мене доправили до шпиталю».
Наступні півроку «Сільвер» навчався ходити знову. В ході проведеної операції ногу ампутували. Згодом, почався процес протезування. Спочатку протез був навчальний, потім поставили постійний, далі і його підкорегували, після чого бійця виписали зі шпиталю. Не пройшло й тижня, як Богдан вже був знову в строю, у рідному Ізюмському батальйоні.
«Допомагаю, чим можу, в основному робота паперова, але мені є чим займатися».
Та справу ще не завершено, вважає Богдан:
«Поки ворог ще на нашій землі – треба воювати. Треба його знищувати. А займатись чимось іншим, поки що не бачу сенсу. І вірити в нашу Перемогу».джерело Ізюмський окремий батальйон територіальної оборони