Відпочинок – невід’ємне право кожного працівника, що гарантується Конституцією України.

Його реалізацію забезпечують норми трудового законодавства, які дозволяють громадянам використовувати різні види
відпусток для задоволення власних соціально-побутових потреб.

Кожен вид має свої особливості стосовно тривалості, порядку надання, можливості перенесення та виплати компенсації, серед них є:

1. Щорічні відпустки:
   - основна – надається тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який починається з дня укладення трудового договору;                              -додаткова – за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів.
2. Додаткова відпустка у зв'язку з навчанням – надаються тим, хто навчається у школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладах.
3. Творча відпустка – надається для закінчення написання дисертаційних робіт, підручників тощо.
4. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях – надається працівникам, які беруть участь у всеукраїнських та міжнародних спортивних змаганнях.
5. Соціальна відпустка – у зв'язку з вагітністю, пологами та усиновленням дитини, а також по догляду за дитиною, яка не досягла трирічного віку.
6. Відпустка без збереження заробітної плати – у випадках визначених статтею 25, 26 Закону України «Про відпустки».

Щорічні та соціальні відпустки можуть бути використані працівником у будь-який час, вони не обмежуються строком давності. Якщо роботодавець своєчасно не повідомив працівника про дату відпустки або відпускні виплати надійшли із запізненням, він має право вимагати перенесення відпустки.

Водночас окремі види відпусток, котрі отримують учасники бойових дій, постраждалі внаслідок аварії на ЧАЕС чи студенти мають чітко визначені строки і не переносяться на наступний рік, якщо не були використані вчасно.

Також існують умови для обов’язкового перенесення чи продовження відпустки працівника:

• тимчасова непрацездатність;
• участь у виконанні державних чи громадянських обов’язків;
• відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;
• навчання;
• незаконне позбавлення волі внаслідок збройного конфлікту.

Також особа може отримати грошову компенсацію за частину щорічної відпустки, якщо за поточний робочий рік вона вже використала не менше 24 календарних днів щорічної та додаткової відпусток. У разі припинення трудових відносин роботодавець зобов’язаний компенсувати вартість усіх невикористаних днів щорічних і додаткових відпусток.

Поділ щорічної основної відпустки можливий за згодою між працівником і роботодавцем, але одна з частин повинна бути не менше 14 календарних днів. А ось перенесення залишку відпустки при переведенні на нове підприємство, установу скасовано після початку повномасштабного вторгнення росії.

Для робітників також передбачена можливість отримання відпустки без збереження заробітної плати. Максимальна її тривалість за сімейними обставинами становить 30 календарних днів на календарний рік, проте під час воєнного стану її тривалість не обмежена, але має бути узгоджена з керівником. Час перебування у відпустці без збереження заробітної плати під
час воєнного стану не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.

Отже, правове регулювання відпусток в Україні охоплює широкий спектр питань і враховує різні обставини, що можуть виникати у сфері трудових відносин. Для ефективної організації робочого процесу працівникам і роботодавцям важливо бути обізнаними щодо норм, які визначають порядок надання, тривалість і умови використання відпусток.

Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції