За народним календарем, 17 грудня – День святої Варвари.
Варвара жила на початку 4 століття і була єдиною дочкою аристократа язичника Діоскура. Аби вберегти Варвару від домагань палких залицяльників, батько збудував високу вежу і посадив туди дочку. Згодом виявилося, що Варвара – християнка. Вона повикидала геть язичницьких божків і сказала, що не зречеться Христа. Батько у Варвари був патологічно жорстоким чоловіком. Він піддав дочку страшним тортурам, а потім власноруч убив.
З ХІІ століття мощі св. Варвари знаходяться в Києві — спочатку в Михайлівському Золотоверхому монастирі, згодом у Софійському соборі, а нині – у Володимирському соборі. З давніх часів це була беззаперечна святиня як для тисяч простих українців, так і для знаті. Мощі великомучениці були оповиті надзвичайним ореолом. Особливою реліквією були каблучки святої Варвари. Каблучка від Варвари була у гетьмана Івана Мазепи, її подарували і гетьману Іванові Скоропадському. Свята Варвара вважалася захисницею від відьомських чар, наслання, їй також молилися від раптової та насильницької смерті.
У давнину цього дня жінки й дівчата займалися лише рукоділлям. Беручись за вишивання, вони хрестилися й казали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила». Дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов’язково мали бути й пирхуни – вареники, заправлені борошном (вовною, клоччям). Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий виріб. Відтак невдаху дражнили «пирхуном».
Щодо прикмет, то вони такі: «Яка погода на Варвари, така й на Різдво», «Хто заспить на Варвару, той цілий рік буде сонливим», «Від Варвари до Нового року стільки дня доточить, як півень з порога скочить».
“Варвари” – день повороту на весну. Приповідка каже, що “Варвара ночі урвала, а дня приточила”.
Укрінформ.