Це питання стало доволі актуальним. Особливо на тлі заяв міграційної служби Російської Федерації щодо обмеження перебування на її території наших громадян.
Як відомо, жителі східних областей України, в тому числі й представники Ізюмщини, останніми роками часто бувають на заробітках. За неофіційними даними, зараз в Росії перебуває більше 5 тисяч земляків. Як правило, це – заробітчани, що обрали Москву, Санкт-Петербург, інші мегаполіси. Є серед краян і ті, хто заробляє гроші в країнах ЄС.
ДаліЦе питання стало доволі актуальним. Особливо на тлі заяв міграційної служби Російської Федерації щодо обмеження перебування на її території наших громадян.
Як відомо, жителі східних областей України, в тому числі й представники Ізюмщини, останніми роками часто бувають на заробітках. За неофіційними даними, зараз в Росії перебуває більше 5 тисяч земляків. Як правило, це – заробітчани, що обрали Москву, Санкт-Петербург, інші мегаполіси. Є серед краян і ті, хто заробляє гроші в країнах ЄС. Хоча тут інші складнощі: мовний бар’єр, відстань, митні та прикордонні перешкоди. Як стверджують експерти Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», один із найбільш поширених міфів, пов’язаних із євроінтеграцією, – різке зростання безробіття і падіння економіки одразу після вступу до ЄС. Насправді ж частка зайнятих у кожній країні залежить від політики саме національних урядів та розвитку національних економік.
Країни Центрально-Східної Європи до 90-х років мали соціалістичні економіки з адміністративним регулюванням та централізованим плануванням. Рівень безробіття був низьким, часто навіть всупереч економічній доцільності та на шкоду продуктивності праці.
Курс на ринкові реформи, які ці країни взяли у 90-х роках минулого століття, передбачив, перш за все, закриття нежиттєздатних підприємств та скасування системи гарантованої роботи. А тут ще й глибока криза в економіці. Працівникам стало досить складно шукати роботу, тим паче, що їхня кваліфікація не була затребувана у нових умовах. Приміром, в Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Словаччині, Словенії, Угорщині та Чехії подальша лібералізація ринків праці на тлі початку глобальної економічної кризи стала неабияким випробуванням. Та попри поширене уявлення, ніби після вступу до ЄС згадані країни пережили різке зростання безробіття, це не так.
Навпаки, 2004-2008 роки стали періодом економічного буму. Для багатьох країн рівень безробіття зменшувався, а економічні випробування почалися тільки з початком світової фінансової кризи. Тут слід виділити кілька сценаріїв реагування на кризу: Польща, Чехія та Естонія мали успіх, “невдахами” виявилися Литва, Латвія, Угорщина.
Скажімо, Польща, маючи високий рівень безробіття у 1990-х роках, сьогодні страждає від цієї проблеми помітно менше, ніж більшість країн ЄС. Власне, зниження рівня безробіття почалось якраз тоді, коли країна вступила до ЄС, і тривало до кризи 2008 року. З тих пір цей показник коливається в межах 10% і, за даними Євростату, є стабільно нижчим за середній рівень ЄС –28. Стабільну ситуацію на польському ринку праці часто пояснюють масовою трудовою еміграцією до інших країн ЄС після відкриття кордонів. Утім, це не зовсім так. Темпи еміграції з Польщі дійсно значно посилились, особливо, починаючи з 2009 року. Однак у цей самий час польський уряд стимулював іміграцію, особливо з України та Білорусі. В результаті населення Польщі протягом останніх десяти років навіть трохи збільшилось. Тоді як в Україні – скоротилося на 4-5% за цей же час.
Поляки на момент вступу до ЄС мали достатньо низький рівень доходів, але протягом 2004-2012 років середня зарплатня сім’ї з двома дітьми та обома працюючими батьками у Польщі зросла більш ніж у півтора раза, а у Німеччині, наприклад, – на чверть. Тобто робочі місця вдалось не лише зберегти, а й зробити більш високооплачуваними. Польща практично не постраждала від фінансової кризи в 2008 році: місцевий уряд мав можливість провести девальвацію, тоді ж як курс валют балтійських країн на той момент був міцно прив’язаний до євро. Девальвація допомогла бізнесу: вона зробила товари польських експортерів більш конкурентоздатними: за кордоном їхня ціна впала і вони стали привабливішими для покупців.
Крім того, важливу роль відіграла успішна співпраця з Німеччиною, а також іншими західноєвропейськими країнами. Польща вдало скористалася тим, що у неї було: дешева та кваліфікована робоча сила, зручне розташування, тому їй вдалось привабити до країни іноземних інвесторів, які розмістили тут виробництво. Це стало головною причиною, чому у Польщі була робота та високі зарплати.
Естонія та Чехія навпаки виграли від того, що були тісно пов’язані з економіками інших країн. Чехія, приміром, стала чи не єдиною країною, до якої після вступу до ЄС приплив робочої сили збільшився (за рахунок словаків, румунів, в’єтнамців). Було розроблено навіть програми адаптації мігрантів.
Україна свій вибір зробила, підписавши угоду про асоціацію. Необхідно втілювати європейські стандарти у життя, враховуючи досвід та помилки сусідів. Особливо, що стосується промислово насичених регіонів, де виробництво переважно застаріле.
Схоже, діє звичне радянське правило, що держава «розрулить» всі проблеми. Пошуку ж ринкових способів обмаль. Взяти хоча б Харківщину. На кінець 2014 року кількість зареєстрованих безробітних у державній службі зайнятості області становила 27,1 тис. осіб. Допомогу ж по безробіттю отримувало 75,5 відсотка осіб, які мали статус безробітних. Чи не жахлива ситуація? Щось подібне спостерігається й в Ізюмі. Лише активне залучення інвесторів, створення належних умов для розвитку малого та середнього бізнесу дадуть змогу поліпшити ситуацію на ринку праці, сповільнять відтік кваліфікованих фахівців як в Росію, так і на Захід.
К.Тарасюк.