Білоножко Микита Федорович, ветеран Великої Вітчизняної війни: – Цей день був і залишається для мене великим святом, адже відзначаємо ми його уже багато років поспіль, починаючи ще з довоєнних років. Воно мало різні назви, але суть залишалася одна - суспільство вшановує своїх захисників: ветеранів і молодь, тих, хто пройшов через жорна страшної війни, відбиваючи німецько-фашистску навалу, і тих, хто сьогодні стоїть на захисті Вітчизни.
Пінкіна Тетяна Юхимівна, учасник роботи в тилу під час Великої Вітчизняної війни: – Вважаю, що це свято потрібне: воно було, є і буде. Адже єднає всі покоління, всіх, хто був на передовій, хто кував Перемогу на заводах в тилу, хто сьогодні працює в оборонній промисловості та служить в лавах армії України.
Віленко Андрій, учень коледжу: – В цей день дівчата поздоровляють хлопців, щось дарують. Все це традиційно. Але якогось піднесення не відчуваю. Чергове свято. Може, з часом щось зрозумію щодо закладеного в ньому змісті, суті, а зараз свято як свято.
Ласенко Євгенія, старшокласниця: – Це свято у нас в сім\'ї відзначається, бо це пам\'ять про мого прадіда, що загинув під час Великої Вітчизняної війни, пам\'ять про мого діда - дитини війни, що малим пережив суворі лихоліття війни і післявоєнного періоду. Тому для нас - це свято - символ і, думаю, таким воно залишиться й надалі. Захисників Вітчизни слід пам\'ятати завжди.
Завлавська Поліна Борисівна, дитина війни: – Я і мої однолітки з дитинства пам\'ятаємо цей день - 23 лютого. Був він тоді Днем Радянської Армії - завжди урочистим, справді святковим. І добре, що уряд прислухався до ветеранів і не скасував це свято, зробивши його більш символічним - Днем захисника Вітчизни.
Розмовляв В.Владов