Ми - талановита і обдарована нація. З давніх-давен славимося  піснями і танцями, поезією і музикою, народним театром і живописом. Тож не випадково, що для духовно багатих людей споруджувалися і споруджуються заклади культури. Але останнім часом їх не те, що  перестали будувати, їх просто руйнують.
     Наше місто не є винятком. Міський Палац культури, Палац молоді та підлітків "Залізничник", будинок культури "Сучасник" - це культурне надбання поки що радує нас.
     А от  Палац культури  "Юність"…
     Ще 15 років тому він був  окрасою великого   іомзівського мікрорайону. Нині ж у нього - нещаслива доля. Колишній директор Наталія Іваненко розповіла, що будівництво цього закладу культури розпочалось наприкінці 70-х років минулого століття. Зводили його працівники оптико-механічного. В 1980-му ошатний Палац отримав путівку в життя. Щоправда, спочатку це була конференц-зала, а вже потім  будівлі надали  статус Палацу. Масштаби  цього закладу вражали навіть бувалих шанувальників архітектури.  Тут була значна кількість кабінетів та приміщень, сцена із глядацьким залом на 782 чоловік. Слугувало приміщення ще й для ......

    
     Ми - талановита і обдарована нація. З давніх-давен славимося  піснями і танцями, поезією і музикою, народним театром і живописом. Тож не випадково, що для духовно багатих людей споруджувалися і споруджуються заклади культури. Але останнім часом їх не те, що  перестали будувати, їх просто руйнують.
     Наше місто не є винятком. Міський Палац культури, Палац молоді та підлітків "Залізничник", будинок культури "Сучасник" - це культурне надбання поки що радує нас.
     А от  Палац культури  "Юність"…
     Ще 15 років тому він був  окрасою великого   іомзівського мікрорайону. Нині ж у нього - нещаслива доля. Колишній директор Наталія Іваненко розповіла, що будівництво цього закладу культури розпочалось наприкінці 70-х років минулого століття. Зводили його працівники оптико-механічного. В 1980-му ошатний Палац отримав путівку в життя. Щоправда, спочатку це була конференц-зала, а вже потім  будівлі надали  статус Палацу.
     Масштаби  цього закладу вражали навіть бувалих шанувальників архітектури.  Тут була значна кількість кабінетів та приміщень, сцена із глядацьким залом на 782 чоловік. Слугувало приміщення ще й для демонстрації фільмів (тут розміщувався   широкий  екран). Тодішні керівники міста і заводу планували  організувати  тут  обрядову кімнату для реєстрації  шлюбів.  Також працювала  бібліотека наукової та художньої літератури.
    
     Після зазавершення будівництва у Палаці почали відкриватися гуртки. Заснували вокальні студії та духовий оркестр. Ходили сюди й діти, і дорослі.
     У 1985 році прийшла на посаду директора Наталія Станіславівна Іваненко. Палац організовував масові заходи на державні та професійні свята. Це було новим для нашого міста. Одним словом - робота кипіла.
     Та прийшли тяжкі роки перебудови. Розпався Радянський Союз, великі підприємства і заводи збанкрутували. Біда не обійшла ІОМЗ. А з руйнуванням заводу занепав Палац культури.
     З 1993 року процес набрав шалених обертів: мало не щодня звільняли працівників, розпродували майно Палацу. Наталія Станіславівна як віддана своєму покликанню  людина не могла спокійно спостерігати за цим. Била, як кажуть, ноги,  аби зберегти хоч якусь частину Палацу. Але толку з того вийшло мало. Згодом тут залишилися працювати люди, котрі тільки на ентузіазмі тримали  роботу. Вряди-годи  працювали бар та дискотека, проводилися всілякі розважальні програми, запрошувалися артисти. Все це робилося для того, аби показати, що ПК "Юність" ще живий.
     У 2000 році приміщення передали з підпорядкування заводу на міський баланс. Тоді кількість працівників досягла критичного рівня - 6 чоловік. Почалося тотальне руйнування Палацу. Найжорстокіше вчинили з бібліотекою: її просто здали на макулатуру, а якусь частину спалили. Був  період,   коли    окремі  підприємці хотіли викупити Палац, аби дати йому другий шанс - відремонтувати та поновити роботу, але місцева влада якось не дуже на це відгукувалася. На деякий час приміщення було віддане в оренду приватному підприємству. Та згодом і воно збанкру-тіло. А в цей час працівників ставало менше. І, врешті-решт, у 2004 році  офіційним працівником залишилася лише Наталія Станіславівна. Через деякий час і її перевели на інше місце роботи.    
     - На поновлення Палацу  культури "Юність" потрібні великі кошти, - зазначила начальник управління    культури О.І.Копійка.
     - Ще у 2006 році  за  офіційними підрахунками сума була астрономічною. Тепер знайти необхідні кошти просто не уявляється можливим. До того ж у 2008 році відповідно до рішення сесії міської ради ПК "Юність" знято з балансу управління культури і передано до відомства комунального господарства. Фактично це приміщення не є об\'- єктом культури. Тому, поновлення його роботи як Палацу неможливе.
     Прикро, що така установа загинула. Та нічого вже не вдіємо. Оскільки і зараз надходять накази з  Мінкультури України про скорочення непрацездатних  закладів культури.
     Дивлячись на Палац "Юність" сьогодні, так і  хочеться  вигукнути: "Камо грядеши?", тобто - куди йдемо?