Анонимное письмо пришло в редакцию.Мы решили отправить его руководству ИКПЗ.
Посмотрим на реакцию и обязательно вас проинформируем дорогие посетители сайта.Мій завод - моя гордість!
Ніколи не доводилося писати в газету, до і творів у школі не любила писати, але крик душі навчить всьому! Із задоволенням читаю вашу газету, дуже багато різноманітної інформації є на ваших сторінках і головне - ми їй віримо.
Цікаві статті про становище в місті, про те, що відбувається на «вмираючих підприємствах», але нічого про те, як живе єдиний в місті вцілілий мій рідний Ізюмський казенний приладобудівний завод. Тут працювало не одне покоління мешканців нашого міста. Втім нічого особливого, як колись тисячі ізюмчан, які не уявляли, що прийде час, коли і цей гігант буде повільно, але впевнено йти на дно. Але чому?
Колись величезна приладобудівне підприємство захоплювало своїми новими виробничими корпусами, тінистими алеями, заводський площею, музеєм. Завод будував житлові будинки, встановлював пам\'ятники і т.д. Працювати на заводі було честю! А що зараз? Зруйновані корпусу, вирізаний метал, побиті вікна. В уцілілих 13 корпус туляться залишки в 1500 заводчан (з колишніх 15000 чоловік), умови праці бажають кращого. Температура в цехах від 4 до 9 градусів, обладнання напевно післявоєнний, робочі схожі на Гастарбайтер (спецодежу набувають у свята). Напівтемні цехи, жах.
Але напевно не все так погано в нашому «домі», коли всі керівники частенько оновлюють свій автопарк і розширюють житлоплощу (свою і своїх дітей). Що ж, шило в мішку не сховаєш, тим більше в нашому невеликому містечку.
За статистикою середня зарплата по заводу 1976 грн. Начебто і нічого для провінційного містечка, так і на ринку говорять. Але хто ж знає, що це зарплата робітників - відрядників, начальників цехів та відділів, заст. Директорів і директорів (на кишенькові витрати). Але є ще нижчі стан: інженера, комірники, розподільники, допоміжні робітники, у яких зарплата ледь дотягує до 500-700 грн. І не тому, що ми отримуємо в «конвертах», немає, просто люди працюють неповний робочий місяць 21 день, а 10-11. І це при прожитковому мінімумі в 900 грн. Але чомусь це тільки люди певних категорій.
А інше називається безкоштовний відпустку за графіком роботи. Це при тому, що мінімальна зарплата по Україні з 1.01.12 - 1070 грн. І все це погоджено з юристом, директором і т.д. І начебто КРУ регулярно перевіряє. Тільки от заводчанам від цього не легше, комунальні платежі і ринкові ціни на це не дивляться, підвищуються в міру підвищення мінімалки. А от скаржитися керівництву не можна, що не так, вас тут не тримають. А профспілка на чолі з Гребенюк Л.О. взагалі не знаємо чиї права відстоює.
А раптом захворіти, вчити чи одружити дітей, так це і зовсім біда. Лікарняні побори за неправильно поставлений діагноз - це норма, як і шкільні платежі на ремонти, книги, і т.д. Парадокс, але все малооплачуванні працівники заводу користуються послугами банку (кредитні картки, щоб якось вижити), але ж і туди треба гроші повертати.
І ось думаєш, невже про це не знають міська влада, депутати, невже вони сліпо вірять цифрам, що на папері? Чому відкривають супермаркети, магазини, але не вникають в побут та проблеми виробників? Адже, напевно, завод пристойно поповнює міську скарбницю?
Скоро наближаються вибори, і ми знову будемо чути солодкі трелі наших депутатів від «Партії регіонів» і не тільки цієї партії, а за сумісництвом працівників та керівників нашого заводу. Адже це була наша надія на світле майбутнє наше і нашого підприємства.
Адже все-таки МІЙ ЗАВОД - МОЯ ГОРДІСТЬ!
P.S. Шкода, що ми не знаємо, куди можна звернутися за допомогою, та й юридично неграмотні, щоб дати відсіч нашим директорам, але ми думаємо, що терпіння не безмежне і ми знайдемо вихід з глухого кута!