На відміну од весняного (22 травня), зимового Миколая відзначали особливо врочисто. Вважалося, що він захисник усіх бідних і знедолених. Та найбільше його пошановували діти, для яких він був почесним охоронцем. Навіть існує легенда про те, що Миколай рятував дітей серед моря.
 Традиційно в Україні, особливо у західних областях, до цього дня готували обрядодії, пов’язані зі святим Миколаєм. Ввечері хтось найповажніший з родини, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в «доброго Миколая» (на зразок Діда Мороза), заходив до оселі з подарунками, які батьки, знаючи про дитячі забаганки, готували заздалегідь.
Вручаючи кожному окремо гостинець, святий Миколай згадував усе те добре, що зробив дітлах протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити «діда Миколая, який знає про все». Це був вельми дійовий виховний момент.
Крім того, в школах влаштовували цікаві вистави, де головною дійовою особою вважався святий Миколай. Поруч з ним неодмінно сусідив меткий чортик, який намагався переконати дідуся в тому, що вручати дітям подарунки не варто, бо вони були неслухняними. Але преамбула таких вистав закінчувалася тим, що добрий Миколай цього разу вибачає. Такі драматичні твори, позначені фольклорними сюжетами, писали найвідоміші письменники, зокрема й Іван Франко.
Під цю пору зима вже остаточно перебирає свої права. «Миколай бородою трусе,— рече відоме прислів’я,— дорогу стеле». Для селянина це найшедріша пора — зібранозбіжжя, зроблені на зиму відповідні припаси, а отже, можна було розрахуватися з боргами. Хто ж не встигав або не міг до цього дня віддати позички, то казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не оддаси ніколи».
Особливою повагою в народі користувалася ікона Миколи Чудотворця. Вона була майже в кожній оселі, оскільки, як уже мовилося, він захищав усіх бідних і знедолених.
За Василем Скуратівським.