Сучасне приміщення Ізюмської загальноосвітньої  школи  № 11 гордо піднялося серед одноповерхових будинків по вул. Петровського,    35-А. Спорудили цю будівлю  в 1970 році фактично за один рік.
  Місце вибрали не випадково.Після громадянської війни  відомий громадський діяч Г.І.Петровський очолював   комісію  допомоги  дітям. Він називав молодь  надійною зміною. Прибувши на Ізюмський паровозоремонтний завод в 1930 році,  відвідав  ФЗУ, зустрічався з учнями семирічної школи № 11. Тому  збудована  згодом школа  стала  даниною шани  до цієї  людини. День здачі в експлуатацію приміщення  був святом всього міста.
 ДАЛІ.

  Сучасне приміщення Ізюмської загальноосвітньої  школи  № 11 гордо піднялося серед одноповерхових будинків по вул. Петровського,    35-А. Спорудили цю будівлю  в 1970 році фактично за один рік.
  Місце вибрали не випадково.Після громадянської війни  відомий громадський діяч Г.І.Петровський очолював   комісію  допомоги  дітям. Він називав молодь  надійною зміною. Прибувши на Ізюмський паровозоремонтний завод в 1930 році,  відвідав  ФЗУ, зустрічався з учнями семирічної школи № 11. Тому  збудована  згодом школа  стала  даниною шани  до цієї  людини. День здачі в експлуатацію приміщення  був святом всього міста.
  … Починалася історія в далекому 1918 -му. Тоді правління Північно -  Донецької залізниці відкрило на території Нижнього селища в районі залізничної станції Ізюм, в колишньому будинку купця Карпухіна,  початкову школу, яка  мала назву  "Червона школа". Тут  навчались діти робітників залізничних майстерень, жителі  Нижнього селища. Організатором та першим директором школи став  тов. Бараков  (ім\'я та по батькові учні тих років вже не пам\'ятають). Він працював  один рік, був переведений на іншу роботу. А школа розширювалася , бо зростала  кількість робітників залізничних майстерень, збільшувалось населення.
   В роки громадянської війни школа  і закривалась, і  знову відкривалась.  Старожил Щербакова Анна Платонівна, яка пішла до 1 класу в 1922 році,  а закінчила 7 класів у 1929-му, розповіла , як учні тих років відповідально ставились до навчання. В 1923 році в школі була створена піонерська організація. Першими  вожатими тут стали  Л. Петровський  та Т.  Індовцев. Вожатими в загонах працювали комсомольці майстерень, робітники ст. Ізюм Семенова По-ліна, Болтенко Костянтин. Учні навчали грамоти своїх близьких, сусідів. До цього доручення ставились особливо серйозно. Діти розуміли, що Батьківщині потрібні  освічені люди, і намагались вчитися.
   У 1924 році школа переросла в семирічну. Більшість її випускників поступали в технікуми, училища. Після закінчення навчання повертались працювати в рідне місто. Скажімо, Перевозник Г.Т. після закінчення медучилища працювала в залізничній поліклініці; Ковалевська, Шульц, Іваненко та інші теж поповнили   міські колективи.
   З 1931 року школа № 11 стала середньою.  Переданий двоповерховий барак по вул. Київській,     № 1 розширив дещо можливості. Зараз тут побудовано два двоповерхові гуртожитки для робітників ІТРЗ. Навчання в школі проводилось українською та ро-сійською мовами, бо з Орловської, Курганської, Білгородської областей на  ремонтний завод приїжджало багато робітників з дітьми. Та в 1931 - 1934 роках  "Червона школа"  вже  не могла  вміщувати всіх учнів:  підготовчі класи навчались в кімнатах клубу ІТРЗ. Школа займала приміщення по обидва боки залізниці, відстань між ними  була достатньо  великою. То ж  працювала в 2 зміни. Але і в таких умовах  успішно вирішувалися   завдання. В 1936 році була споруджена двоповерхова дерев\'яна будівля із світлими та просторими класами, широкими коридорами, кабінетами фізики,  хімії та військової справи. Вона прийняла в свої стіни учнів СШ № 11. Але окремі класи навчались в бараках по вул. Заводській і по вул. Київській. Бойко Марія Федорівна - учитель української мови та літератури, працювала в школі до 1950 року.  Любов до предмета передала багатьом своїм учням. Вчила не тільки мови та літератури, але й життя. Більшість  учнів вибрали  спеціальність вчителя української мови та літератури (Ракитянська А.А., Штельмах А., Кур\'єрова Н.), а Вакуленко Віктор та Дімаров Анатолій стали українськими письменниками. Багато випускників школи і старшокласники  воювали  на фронті,  в тилу кували перемогу над фашистськими загарбниками. Приміщення ЗОШ № 11  на початку війни  віддали під шпиталь. Учні навчалися в бараках у дві зміни. Старшокласники з учителями їздили в Кам\'янку і Комишуваху  рити протитанкові траншеї, допомагали медперсоналу. В період окупації   приміщення школи використовувалось не за призначенням. Влітку 1942 року школа загорілася. Як згадують Літвиненко М.Л. та Скрипник С.М., через страх перед німцями ніхто не йшов гасити вогонь. Після звільнення  Ізюма в уцілілому приміщенні ЗОШ № 12 по вул. Київській почала працювати середня школа з російською та українською мовами навчання.
    У грудні 1960 року залізничні школи № 10, № 11, № 12 згідно з  Постановою  Ради Міністрів СРСР від 23.10.1960 року № 1115 були передані у відомство Міністерства освіти УРСР. Директор Артем Іванович Островерх, зокрема,  розумів,  що школа  давно потребує капітального ремонту. В школі зростала кількість  російськомовних  класів. Потрібен був навчальний заклад, який би  відповідав сучасним вимогам. Директор звернувся до міських  організацій, в  обласний відділ народної освіти  щодо будівництва нового приміщення.
   Місце для цього  вибрали  в центрі селища,  в колишньому садку поряд з приміщенням  дитсадка № 7. Через рік на замовлення ІТРЗ була виготовлена проектна документація.  З початку 1971 року паралельно із будівництвом приміщення почалось завезення обладнання, меблів, технічних засобів навчання та наочних посібників.  Навчальний рік 1971-1972  розпочали в новому приміщенні.
   Багато води спливло в Дінці.  Сьогодні  ЗОШ № 11 - одна із кращих не лише  на Ізюмщині. Її вихованці  стали  гордістю всієї України. Традиції старших  продовжують молоді. Побажаймо цьому кораблю   сім футів під килем.
  Л.Сокол, директор ЗОШ №11.
  На фото: педагогічний колектив школи №11 2005-2006 навчального року.