Є нагода згадати відомого поета, члена Національної спілки письменників України, нашого земляка І.Є.Мірошниченка. Йому б сьогодні виповнилося 82 роки.

Саме 11 вересня 1936 року він народився в сім‘ї ізюмського робітника, закінчив ЗОШ № 2, працював токарем-револьверником на місцевому приладобудівному заводі ( 1954 р.). Був шахтарем, лісорубом, каменоломом, столяром, вантажником. Пізніше (1962-1965), працюючи помічником бурового майстра в Харківській геологорозвідувальній експедиції тресту «Дніпрогеологія», захопився поезією, вступив на заочне відділення факультету журналістики при київському держуніверситеті ім.Т.Г.Шевченка (1963). Поєднуючи навчання з працею, очолював відділ листів і робсількорів у редакції Шевченківської райгазети «Вперед» (1965-1967 р.р.), працював у Борівській районці « Трудова слава», редагував багатотиражку «Ізюмський тепловозоремонтник», а з 1968 по 1972 роки редагував літдрамрадіомовлення у Харківському комітеті з телебачення і радіомовлення.
До літератури увійшов як поет праці. Добірки його віршів з’явилися на шпальтах журналів «Дніпро», «Україна», «Прапор», «Донбас», у багатьох випусках республіканського квартальника «Поезія».

Конфлікт поета з тоталітарною системою далися взнаки на його творчості. Була вилучена з поданого до видавництва «Прапор» доробку поема «Тополя». Біль за долю України інкримінувалася автору як близьке до націоналізму ідейне збочення. На знак протесту поет забирає з видавництва внесений до плану рукопис, чим перекриває собі шлях до видання нових книг на десяток років.
Рятуючись від морального цькування, провокацій та недвозначних натяків на покарання, Іван Мірошниченко повертається в Ізюм, де родичі влаштовують його то пожежником, то пресувальником шлакоблоків, а з 1974 по 1987 роки. поет працював слюсарем в Ізюмському «Міськгазі». Складав до шухляди без надії на друк нові поеми та вірші, брав активну участь у політичному житті України кінця 80-х – початку 90-х років. Він ініціював відродження діяльності при редакції міськрайонної газети літоб’єднання “Крем’янець”.
Творчий доробок Івана Мірошниченка складають поетичні збірки: «Пласти» (Х.:Прапор, 1965), «Сіль глибин» (Х.: Прапор, 1967), «Материні маки» (Х.: Прапор, 1981), «Берег пам’яті» (Х.: Прапор, 1988), «Сповідь» (Х.: Майдан, 1996). Він –автор низки видрукуваних свого часу у журналах «Україна», «Перець», «Прапор» та на шпальтах газет, але так і не виданих окремою книжкою гуморесок та оповідань. За збірку поезій «Сповідь» автору присуджена премія ім. Олександра Олеся (1996 р.).
Творче кредо поета – художньо яскраво і виразно відображена реальність. Тематика творів розмаїта, манера письма сповідальна, слово виважене, точне, характери і колізії вихоплені з реального життя.

Підготував М.Калюжний.