Трійця, Зелена неділя, Зелені, Глетчані або Троєцькі святки. Трійця, як і Великдень, не тримається числа. Зелені свята повністю залежні від Паски — їх відзначають на сьому після Великодня неділю, і здебільшого вони припадають на червень. 2017 року Трійцю святкуємо 4 червня!
У народі це свято особливо пошанівне, хоч про його походження серед простого люду нема чіткої думки. В одних випадках стверджували, що в цей день начебто Бог створив землю і засіяв її зеленню, інші вважали, буцімто Христос, Петро і Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою короною дерева, а тому й триденне свято; дехто вважав, що Христос, в\'їжджаючи до Єрусалима на осликові, обрав собі шлях не по килимах, що їх розстеляли багаті, а по галузках, якими прикрашали путівець бідняки,— звідси й прикрашання обійсть зеленню. Також є думка, що триденність свят пов\'язана з Богом-отцем (неділя), Богом-сином (понеділок) та Богом-духом святим (вівторок).
Що б там було, але Трійця, після Різдва та Великодня, вважалася в народі одним з найбільших свят.
У давнину наші пращури пов\'язували трійчанські свята з буйністю і живосиллям природи, в яку вони свято вірили. Про це наочно підтверджує вся сукупність дійств — оздоблення помешкань різноманітними травами та гілками дерев, а також русалієвими дійствами, супроти яких виступала церква.
Практично Зелені свята починалися з п\'ятниці. Жінки до схід сонця йшли до лісу, щоб заготувати лікарських трав. Дехто намагався нарвати їх «на дев\'яти межах» і давав коровам, щоб було багато молока. В цей день збирали також росу, якою лікували хворі очі.
У суботу, власне напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху тощо і прикрашали запашним зіллям світлиці — обтикували стіни, лави, вікна, образи, а лепехою притрушували долівку.
Ввечері на клечальну суботу йшли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу, аби запастися галузками клена, липи, ясена чи осики, і оздоблювали обійстя — ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Крім того, стежку, яка вела від дороги до порога («глетчану алею»), обтикували високими галузками окремо.
Щоправда, осикові гілки намагалися приправити лише в глухих кутах подвір\'я, «щоб відьми не заходили». Загалом це дерево вважалося в народі «грішним», оскільки, як переповідає легенда, лише осика пропустила цвяхи, коли розпинали Христа; відтак у народі з неї не будували хат («бо гроза влучить у грішне дерево»), не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць...
Першого дня Трійці дівчата йшли в поле чи ліс, плели по віночку і тримали їх до Петрівки, щоб у цей час русалки не залоскотали. У деяких регіонах також «ворожили на вінках»: кожна юнка несла до річки два вінки і пускала їх за водою — якщо вони сходилися, то в цьому році відбудеться шлюб.
На Бога-сина, тобто в понеділок, широко відзначали так званий поминальний день. Жінки зранку, взявши мисочки з їством, йшли до церкви, відправляли панахиди, а потім одвідували могилки. Як правило, поминальний день призначався лише для самогубців —тих, хто втопився чи наклав на себе руки. Таких людей хоронили обіч могилок.
На значному терені України на клечальний понеділок, після відправи в церкві, з процесією всім селом обходили поля, щоб «град не побив посіви і засуха не випалила збіжжя». Хоругви та хрести прикрашали віночками з живих квітів.
Нарешті надходив третій — Бого-духів день, котрим власне і завершувалися трійчанські свята. У кожному регіоні його відзначали по-своєму.