Напевне, дехто з ізюмчан пам\'ятає той час, коли Донець був судноплавним, а Ізюм був фактично портовим містом, мав свою пристань, яка знаходилась неподалік від того місця, де Ізюмець впадає у Сіверський Донець.
    Тоді по Дінцю курсували прогулянкові катери. І вгору по річці: аж до "шуму" або до Ковалівського мосту; і вниз - до Студенка. Обслуговувала Ізюмська флотилія і акваторію в районі Святогірська. А вантажні катери возили будівельний камінь і щебінь з Яремівки.
    На пляжах Ізюма були чудові човнові станції. У вихідні багато ізюмчан брали човни на цілий день і виїздили на них на прогулянки (інколи цілими сім\'ями або компаніями) аж до Кам\'янки або до Червоного Шахтаря. Вражень від таких прогулянок привозили аж забагато…
    На жаль, сьогодні вже мало хто й повірить, що колись була отака у нас можливість відпочивати на воді..
    Про судноплавство годі й говорити. Бо в багатьох місцях в акваторії Ізюма Донець став, як кажуть, "горобцеві по коліна": міліє, заростає очеретом. І ніхто про річку по-справжньому не дбає, хоча заклики врятувати Дінець інколи лунають і на різних зборах, і в пресі.
    Правда, справжні любителі прогулянок по річці шукають можливість це робити. І знаходять. Купують байдарки або беруть напрокат у харківських туристичних фірмах і сплавляють від Чугуєва до Шахтаря, до Ізюма або до Святогірська. Вже скільки років ведемо мову про те, щ маємо намір Ізюм зробити привабливим містом для туристів…
    І.Шевченко.
    Фото автора.