Порівняно недавно (ще й п’ятнадцяти років не проминуло) неподалік від так званого «дерев’яного мосту» (тепер на його місці знаходиться новий, пішохідний) був чудовий «дикий» пляж. Якраз біля перших хат вулиці Першотравневої. Саме тому його і прозвали циганським. Бо на цій вулиці цигани в основному і проживали. Сюди вони зі своїми численними дітлахами виходили на відпочинок. Варили юшку (риби для неї у Дінці було достатньо і на неї, і на інші смачні страви), співали пісень своїх під гітару, грали у карти і у футбол... 
 Далі.Порівняно недавно (ще й п’ятнадцяти років не проминуло) неподалік від так званого «дерев’яного мосту» (тепер на його місці знаходиться новий, пішохідний) був чудовий «дикий» пляж. Якраз біля перших хат вулиці Першотравневої. Саме тому його і прозвали циганським. Бо на цій вулиці цигани в основному і проживали. Сюди вони зі своїми численними дітлахами виходили на відпочинок. Варили юшку (риби для неї у Дінці було достатньо і на неї, і на інші смачні страви), співали пісень своїх під гітару, грали у карти і у футбол. До речі, із числа циган у дворових командах, а також і в тих, що захищали честь нашого міста на обласному рівні, було чимало хороших гравців. Наприклад, знамениті брати Коля і Вова Портаненки.
Інколи можна було помітити, як цигани виводять із собою на пляж і живність, яка у них була у господарстві: собачок, кіз і навіть поросят. Так, так, я не помилився. За допомогою нехитрого лаштунку, схожого на конячу упряжку, прив’язували його вірьовкою до прикорня (залізний прут із провушиною) і пускали пастись. Порося з’їдало все, що залишалось від колективного обіду гурту великого циган.
А ще вони його підгодовували «вустрицями». Цього делікатесу (річкових ракушок) у Дінці було чимало. Бо вода у річці була чиста, дно піщане, а це саме те, що ракушкам і потрібно для розмноження і нормального існування.
Я добре пам’ятаю, що цигани (та й не тільки вони), зваривши ракушки і згодувавши їх птиці або свиням, шкаралупу здавали за невелику плату кооперативному підприємству по виробництву перламутрових гудзиків, яке розміщувалось на площах сьогоднішнього штабу цивільної оборони міста. Там працював тривалий час мій друг, відомий в Ізюмі співак Саша Бондарєв, і я його частенько провідував…
…Поступово циганський пляж ставав все популярнішим і привабливішим. Бо на мілині біля берега із піщаним дном добре почували себе дітлахи і ті, хто не вмів добре плавати, а на середині річки було глибоченько. Біля протилежного, лівого берега, теж. Там розкошували досвідчені плавці, а також любителі риболовлі, заякоривши свої човники-довбанки біля рибної «прикормки» (макуха, каша перлова чи ще щось).
Потяглися до циганського дикого пляжу відпочивальники не лише із центральної частини міста , а й з інших мікрорайонів його. Особливо багатолюдно бувало там у вихідні дні. До речі, тоді на березі можна було полежати, погрітися після купання не лише на білому пісочку, а й на зеленій травичці, яка називається гусячий делікатес або трава –муравка. В основному вона там, на берегах, і росла….
Я згадав про цей дикий пляж не випадково. Проїжджаючи велосипедом до родичів на Пісках по новому мосту, звернув увагу на те, що біля нього активісти природоохорони спорудили чудовий майданчик для відпочинку. Тут не лише встановлені столики та лави, а й дитятки не забуті. Є пісочниця. А ще є й місце для приготування шашличків (зараз вони у моді серед відпочивальників). Під деревами затишно і чистенько на майданчику. От якби ще підходи до водички трішки «облагородити» спільними зусиллями громади, місцевої влади та добродіїв-спонсорів, то тоді б, напевно, там відпочивальників було не менше, ніж на колишньому дикому циганському пляжі.
І. Шевченко, журналіст.
Фото автора.