Сьогодні – Всесвітній день поезії
У 1999 році на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Це свято покликане послугувати створенню у засобах масової інформації позитивного іміджу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.
Далі.У 1999 році на 30 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Це свято покликане послугувати створенню у засобах масової інформації позитивного іміджу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.
При редакції газети «Обрії Ізюмщини» упродовж кількох десятиліть діє літоб’єднання “Слово» ( в минулому «Крем’янець”). Тут починали свою творчу діяльність ізюмчанини Олександр Саєнко, відомий прозаїк Олександр Ольшанський, знаний український поет, лауреат Державної премії імені Т.Г.Шевченка Леонід Талалай, автори ряду поетичних збірок Іван Мірошниченко та В’ячеслав Романовський. Вагомого літературного доробку набула поетеса Ольга Гришинська. Побачили світ поетичні книжки Івана Дудника та Сергія Ховбуша. Слід відзначити, що в республіканських журналах доволі часто публікували свої твори справжні майстри пера Володимир Бондаренко, Іван Шерстюк, Григорій Бахтін, Елеонора Романська та Тетяна Гребенюк. Вийшли друком збірки Володимира Романенка із Червоного Оскола «Северное полушарие» та Миколи Сироватки з Червоного Шахтаря «З Джерел життя». Поет-початківець із Капитолівки Володимир Вакуленко у Львівському видавництві «Сполом» видрукував авторський альманах «Ізюмська гора», а згодом - ще кілька збірок, які заслуговують уваги.
Ізюмські поети – мають особливий колорит творчості. Мов весняні квіти, розпускаються від надлишку тепла і щедрості їх душевні переживання. Поряд із вже відомими іменами Юрієм Татаріновим, Сергієм Глинським, Ольгою Садковою, Тетяною Підгорною слід відзначити твори поетів Бориса Диченського, Світлани Гринь, Лідії Прокоп’євої та інших.
М.Калюжний, голова Ізюмського літоб’єднання “Слово».
З поетичного зошита
Ностальгія
Квітневий ранок і тепло,
як Господа святий дарунок.
Неначе вчора все було –
твої уста і поцілунок.
Й відлуння неповторних слів,
коли з тобою ми кохались
під легіт сірих журавлів,
що в край Дінцевий повертались.
Як солодко було стоять
на березі стрімкої річки,
І цілувать, і цілувать
коханням вимріяні щічки.
Десь підсвідомо розумів,
чому так серце гомоніло.
А тим не менше шаленів,
немов хлопчисько, неуміло.
...У плині часу знов не сплю,
і з сивиною наостанок
дивлюся в небо і люблю
тебе і той квітневий ранок.
Звідки повінь?
Якось три брати зимові,
об’єднавшись разом в змові,
хутко стали працювати.
щоби річку закувати.
Грудень дав цвяхи льодові,
скоби, кріплення замкові,
січень – дошки крижані,
лямки сніжно-накидні.
Лютий всі ці обладунки
склав у кришталеві клунки,
закрутив їх, закріпив
й спочивать з братами сів.
Та не довго так тривало:
сонце літепло наслало.
І від льоду, від снігів
річка вийшла з берегів.
Пізній сніг
Сніг у березні випав. Навіщо?
Що хотіла сказати зима?
Може, схуднуло в кошику днище,
а ниток залатати нема.
То могла б у весни попросити,
Як-не-як, в неї ниточки є:
кожен день крізь захмарене сито
опускає їх в лоно своє.
М.Калюжний.