62 день війни. Історія однієї ізюмської родини

96 річний ізюмчанин вдруге переживає жахіття війни.
В 1944 році він був юним воїном, в 2022 – став похилим біженцем. Володимир Іванович Нога— ветеран Другої світової війни. Щойно йому виповнилося 18 років, а це був як раз 1944 , не вагаючись став до лав радянської армії, захищати землю від німецьких загарбників. Каже, воював завзято, не шкодуючи себе, бо знав, що на кону стоїть не просто його життя, а життя цілої країни та й світу. Двічі зазирав в очі смерті – був поранений. Спочатку у Польщі, потім Чехословакії. Каже, тоді був впевнений, що після Другої світової війни світ назавжди змінився і жахи війни повторитися ніхто не допустить. Тепер в дуже поважному віці, а йому 96, він каже, що досі не вірить, що сусідня держава, яка майже 70 років тому теж захищалася з ним пліч-о-пліч, тепер самі стали агресорами. Ба більше, ветеран наголошує – у німців тоді було щось на кшталт «кодексу честі» – не чіпати мирне населення, звісно, каже, зустрічалися покидьки, але мирних зазвичай не чіпали. Інша справа – рашисти:
"У Другій Світовій ніхто не воював з мирним населенням, його ніхто не чіпав, тільки військові воювали. Ця війна набагато жорсткіша", наголошує ветеран.
І цю лють ворога дідусь разом із своєю родиною відчув на собі. Вся його родина стали свідками страшних військових злочинів рф.
Разом з сином і невісткою Володимир Іванович жив у місті Ізюм, що на Харківщині. Були там 17 днів з початку війни і в день, коли рашисти почали бомбити авіа ракетами їхнє місто, теж були вдома. Від ворожих бомб майже тиждень ховалися у холодному необладнаному підвалі.
Пригадують, що інколи не розуміли чи то день, чи ніч. А 6 березня біля будинку, в якому вони втрьох проживали,впав снаряд. Їхній сім’ї пощастило – вони вижили, а їхнім сусідам – ні. Хтось загинув, хтось залишився без житла… Тоді зрозуміли що випробовувати долю не слід. Але лише 13 березня їм вдалося залишити рідне місце завдяки волонтерам. Тоді їх доправили до Слов»янська, Донецької області. Там людям надали медичну допомогу, нагодували та обігріли і на наступний день відправили евакуаційними потягами на Закарпаття. Зараз Володимир Іванович разом із сином і невісткою проживають с одному з сел Перечінської громади, де їм надали прихисток.
"Тут до нас відносяться ну дуже добре. Нас і годують, і допомагають нам. Ну дуже добре, ми навіть такого не очікували. Ми дуже всім вдячні за все", наголошує невістка пана Володимира.
Перемогу у Другій світовій Володимир Нога зустрів у шпиталі, згадує, що ті емоції неможна ні з чим порівняти і не можна забути. Тоді він всю ніч не міг заснути від радості. І тепер Володимир Іванович свято вірить, що найближчим часом зможе пережити ті самі емоції вже від перемоги рідної України над рашистами! Ветеран наголошує:«Я б і зараз пішов боронити державу, але вік не дає, але перемоги треба дочекатися!»  К.Тарасюк