«Бездорожье одолеть не трудно, а вот как дорогу одолеть…»

"Техніка не людина: де сядеш, там і злізеш". Не раз чула такий вислів від своєї мами, та не замислювалася як слід. А от нещодавно, їдучи в рейсовому автобусі, сповна зрозуміла його значення.

Якщо відверто, ця проблема сьогодні не залишає байдужим жодного жителя нашого села. Люди все частіше стали скаржитися на стан транспорту. Складається таке враження, що це не засіб для пасажирських перевезень, а щось подібне до музейного експонату. Дійшло до того, що двері в автобусі доводиться відчиняти руками (гідравліка, мабуть, не працює). Постійно ламаються інші агрегати. Водій через це нервує, говорячи: " А вам що… вдома хтось двері відчиняє? Чому я це маю робити?"
Взимку по наших дорогах, які ще пам\'ятають бомбардування асів Люфтваффе, їздити небезпечно. В ожеледицю на крутому спуску на Шахтар водій їде, як кажуть, на свій страх і ризик. Часто траплялося, коли він з превеликими зусиллями піднімав свій автобус на гору упродовж півгодини. Інколи й не ризикував спуститися до пункту призначення.
А які умови в салоні автобуса? Люди жартують, мовляв, "хоча б ковдру на двері повісили". Бо в морозну погоду, доки доїдеш до міста, можна перетворитися на бурульку!
Щодо цін на квитки, то це зовсім риторичне запитання. У вартість, з усього, входить й Петропілля, через яке пролягає маршрут до Заводів. Тільки автобус дуже часто туди не заїжджає. Якось була свідком розмови двох бабусь:
– А ви в нас були? Яка вже там дорога…про що ви кажете ? У нас вже нічого немає, самі руїни..
– Та хіба ж лише у вас? І в нашому селі магазин розібрали. Що ж тут робити молодим?
– Ой, чим далі, тим краще. У Липчанівці, скажу вам, дорога дещо краща за вашу, Заводську. А от автобус не їде. Не молодичка ж я, мені вже сімдесят років, а я додому пішки ходжу, кілометрів зо три автобус не доїжджає. А гроші водій бере як за всю дорогу, ну що ж це? Кому жалітися, до кого звертатися..?
Такі розмови - не рідкість. Людей розумієш, бо все життя працювали на державу, на дітей, берегли кожну копієчку,економили на собі, а тут така стіна непорозуміння.
Віднайти правду намагався житель нашого села Володимир Миколайович Іще-нко. Поїхав до райдержад- міністрації, де йому відпові-ли, що вплинути на цю ситуацію ніяк не можуть, ос- кільки там є приватний перевізник, він виграв тендер. То виходить, що наш автобус кращий за інші? Тоді виникає логічне запитання: "Який же автобус дістався тим, хто програв тендер?"
Можливо, нам би й кращий автобус виділили , та не на такі розбиті дороги. От і виходить така дилема: навіщо гарний автобус, коли розбиті дороги? І навіщо гарна дорога, якщо старий автобус? То ж ска-жіть, люди добрі, хто ж винен: дороги чи автобуси...Чи, можливо, ще хтось?

                                                                                      М.МЕРКУЛОВА, слухач школи «Молодий журналіст».

На знімку: Проблема ця має глибоке коріння. На архівному знімку

(він зроблений у 70-і роки) наш позаштатний кореспондент І.Шевченко

теж зафіксував автобус, який ледь долає шлях від проспекту Леніна

до АТП 20-311. Так це - в Ізюмі. А що вже говорити про сільські дороги.

Тому чекаємо коментарів від фахівців.