Де в Україні жити краще
- Вам, мабуть, доводилося чути про нас багато всіляких дурниць. Бо не перші відпочиваєте в Карпатах після початку АТО. Скажу відверто, були навіть такі туристи, що запитували, а чи можна тут розмовляти російською. Це образливо, бо люди в нашому краї досить гостинні.
Така бесіда розпочалася з Олегом, канатником гірськолижного комплексу «Красія», що у Карпатах. Це місце, розташоване між Львовом та Ужгородом, вважається провінційною глибинкою. Тут з гірськолижного сезону живе деяка кількість мешканців, ще небагато мають прибутки з літнього сезону. Люди дуже чуйні та гостинні. Далі.
І. Коровін.
Фото автора.
- Вам, мабуть, доводилося чути про нас багато всіляких дурниць. Бо не перші відпочиваєте в Карпатах після початку АТО. Скажу відверто, були навіть такі туристи, що запитували, а чи можна тут розмовляти російською. Це образливо, бо люди в нашому краї досить гостинні.
Така бесіда розпочалася з Олегом, канатником гірськолижного комплексу «Красія», що у Карпатах. Це місце, розташоване між Львовом та Ужгородом, вважається провінційною глибинкою. Тут з гірськолижного сезону живе деяка кількість мешканців, ще небагато мають прибутки з літнього сезону. Люди дуже чуйні та гостинні.
- Розумію, про що ви. Але слід сказати, що частка вашої гостинності пов’язана вашими заробітками. Чи не так? – намагаюся розговорити Олега, щоб повідати землякам про життя «западенське».
Певен, багато ізюмчани достеменно не знають, як живуть люди в інших регіонах України, які у них проблеми, про що розмірковують? Більшість звикли їздити під час відпустки до моря. Тому й не відають про життя в тих же Карпатах.
Олег розповів, що їхнє село Вишка не вважається великим курортом. Тут нема візитки Карпат - казкових смерек. Ліси переважно з буку та грабу. Нема й повноводної гірської річки та цілющих джерел. Й гори - не високі. Проте тут найдовша гірськолижна траса (3600 метрів). Дістатися до неї складніше, ніж до інших курортів. Також є бази відпочинку та гостьові садиби. Але не можна сказати, що місцеве населення переважно задіяне у сфері туризму.
Як каже Олег, декому поталанило працювати у сфері обслуговування на базі. Хтось підзаробляє взимку, приймаючи лижників. Але потік тут значно менший, ніж на відомих курортах. Власники всіх туристичних об’єктів не місцеві бізнесмени. А більшість тутешніх зайняті традиційними справами. Це городи, гриби, ягоди, вівці, кози та бджільництво. Продукцію здають заготівельникам. Тож подібних сіл у Карпатах більшість. І розвинені курортні центри не складно порахувати.
Перевага є в прикордонних селах. Там не погано живуть «самоходи». Це ті, що отримали інші паспорти та переправляють контрабанду через гору, або річку. Люди переважно їздять на заробітки. Зокрама, й в Москву, бо не потрібна віза. Сам Олег лише цього року залишився у селі, тому що на московській заправці, де він довго працював, хазяїну стало складно покривати неоформлених робітників. Дуже мало в селі лишається молоді. Одні прагнуть великих міст, але більшість здібної молоді накопичують гроші, вчать язики й намагаються пустити коріння в Європі. Цьому сприяє активне оформлення словацьких, угорських та румунських паспортів.
- От чи не такі самі проблеми по всій Україні? Тільки й того, що до нас ближче один кордон, а до вас інший. Чого ми маємо бігти кудись з рідної домівки? Чому, маючи отару, моя праця вдома так принизливо ціниться порівняно з односельчанкою, що працює посудомийкою у Німеччині? Чому існує ажіотаж стосовно того, що скоро буде легко їхати до Європи, замість того, щоб хвалитися рівнем життя в «Україні милій»?
Так філософські запитував Олег, сподіваючись, що я одразу відповім на усі його запитання.
І. Коровін.