Журналісти Ізюма та Борової – про актуальне з народним депутатом України Віктором Остапчуком

Микола :

Ось слухаю я та ловлю себе на думці, що вже багато років різні керівники та депутати говорять, в принципі, одне й те саме, але ситуація так і не змінюється. І навряд чи зміниться, бо, як можна зробити висновок, завод нікому не потрібен. Чому такий висновок? А хтось бачив чи хоча б чув про існування довгострокового плану виводу заводу з кризи? Без таких планів не можна нічого робити – інакше будь-яке діло відразу можна закривати. Можна було б привести приклад Китаю, де я план розвитку країни на багато десятиліть уперед, але краще ближче до заводу.
Зокрема. Якби такий план існував, то ніяких проблем із нестачею кваліфікованої робочої сили не було б. Тому що в такому разі можна було запросити на ключові посади кілька професіоналів із інших міст, забезпечити їх роботою та житлом, віднайти тих, хай і дуже мало їх залишилось, робітників, які мають відповідну кваліфікацію та розпочати роботу підприємства у скороченому режимі, який необхідний для підтримки заводу та збереження його матеріальної бази. Зокрема, ті цехи та обладнання, яке не використовується, законсервувати, тим самим врятувавши його від негативного впливу часу та погодних умов, а також, чого ж приховувати, розкрадання.
Паралельно дати замовлення ізюмському профліцею чи іншому технічному навчальному закладу на підготовку першої партії випускників відповідною фахової кваліфікації з обов’язковим працевлаштування на заводі. Повірте, знайшлося б чимало бажаючих юнаків отримати гарантоване робоче місце в рідному місті з гідною зарплатнею. Після того, як вони приступлять до роботи та завдяки тому збільшать фінансові показники заводу, підготувати ще одну партію робітників з відповідною кваліфікацією, але значно більшу по кількості. Таким чином, за якихсь сім-десять років проблема нестачі кадрів повністю вирішується. Що таке десять років у масштабі країни чи життя міста? Ніщо!
Якщо хтось поставить питання стосовно того, що це не можливе, бо немає замовлень – відповідь проста. Замовлень немає – бо завод непотрібен нікому і плану розвитку його немає.
Так, кількість тепловозів на залізницях зменшується, але чому б, поки є ті тепловози, паралельно, знову ж таки, відповідно до перспективного багаторічного плану розвитку заводу на вільних цехах не освоювати інші види діяльності, наприклад, виробничої? Знайти незакриту нішу доволі просто. Було б бажання. Тим більше, беручи до уваги навіть нинішні можливості заводу, а також транспортну розв’язку на якій він знаходиться, складські приміщення, нічого складного в тому не має. Було б бажання….
А так – то все пусті слова. Бо потрібно щось говорити,….