Зберігся малюнок тих давніх часів
У грудні сорок другого армія генерала В.І. Чуйкова почала наступ з боку Куп’янська. Від Капитолівки в напрямку до Ізюма йшла дивізія генерала В.О.Герасимова. Німці відкрили вогонь з гаубиць, мінометів та вкопаних «тигрів», «Пантер» та «Фердинандів». Бої тривали з перемінним успіхом. Та все ж наше місто було звільнено. Жителі радо зустрічали визволителів, пригощали, чим могли.
Після окупації люди взялися за мирне життя. Багато будинків треба було відновлювати, формувати нове керівництво.
Головою міськвиконкому призначили Героя Радянського Союзу Гергеля.
Звісно, віддали шану героям, поховавши з почестями у братській могилі.
Після війни до нашого міста переїхали на постійне проживання визволителі - капітан Пупинін, підполковник Константинов, син полку Падалко. Тут народились їхні діти, онуки, які вважали і вважають Україну своєю великою Батьківщиною, а Ізюм - своїм рідним містом.
У моєму архіві зберігся малюнок тих давніх часів, де зображено образ Героя Радянського Союзу І.С.Степашова. 24 серпня 1943 року в районі Довгенького йшов жорстокий бій. Бійці першгого мотострілецького батальйону другої механізованої бригади ледве встигли закріпитися на захопленій позиції, як почувся гуркіт важких машин. То пішли в наступ ворожі танки з піхотою.
Парторг батальйону старший лейтенант І.С.Степашов крикнув:
- Загинемо, але ворога не пропустимо.
Наші сміливці виконали завдання командування ціною свого життя. За мужність і відвагу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 року старшому лейтенанту Івану Сергійовичу Степашову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу ( посмертно). Саме намальований мною його портрет було вміщено в одному із номерів газети.
Тож бажаю всім нашим ізюмчанам тихого мирного життя. А працівникам нашої редакції творчих успіхів і міцного здоров’я.
З повагою до всіх
Володимир Мироненко, художник-декоратор.