На Дінцевих буграх посадила Левківка хатинки, і у наші серця поселила надії – святинки. Щоб на вітрі життя свічка долі повік не згасала, щоб палкі почуття у велику родину єднали. Ти, Левківко моя, богостворений батьківський крає, ти коріння моє, що нас живить і що не вмирає. Розбрелись хто-куди твої діти – пелюстки ромашки… Але ти не сумуй – повернуться в гніздо твої пташки. Я радію за всіх, хто з тобою не зміг розлучитись. чия стежка душі не змогла по світах загубитись. Ой, Левківко моя, не забудь, що ми всі твої діти, і що кожен із нас завжди буде за тебе радіти. …Знов на кручі стою і дивлюся, як сонце сідає. Ти, Левківко моя, незабутній мій батьківський крає.
Левківка моя
На Дінцевих буграх
посадила Левківка хатинки,
і у наші серця
поселила надії – святинки.
Щоб на вітрі життя
свічка долі повік не згасала,
щоб палкі почуття
у велику родину єднали.
Ти, Левківко моя,
богостворений батьківський крає,
ти коріння моє,
що нас живить і що не вмирає.
Розбрелись хто-куди
твої діти – пелюстки ромашки…
Але ти не сумуй –
повернуться в гніздо твої пташки.
Я радію за всіх,
хто з тобою не зміг розлучитись.
чия стежка душі
не змогла по світах загубитись.
Ой, Левківко моя,
не забудь, що ми всі твої діти,
і що кожен із нас
завжди буде за тебе радіти.
…Знов на кручі стою
і дивлюся, як сонце сідає.
Ти, Левківко моя,
незабутній мій батьківський крає.
Петро Ситник.