Нова книга О.Ольшанського
В одному із московських видавництв готується до виходу книга нашого земляка Олександра Ольшанського \"Усі люди - брати! Спогади і роздуми про ХХ століття \". Книга охоплює десятки років творчого шляху письменника, публіциста, філософа і громадського діяча. Тут йдеться про багатьох відомих людей, з якими зводила доля автора.
Далі.
В одному із московських видавництв готується до виходу книга нашого земляка Олександра Ольшанського \"Усі люди - брати! Спогади і роздуми про ХХ століття \". Книга охоплює десятки років творчого шляху письменника, публіциста, філософа і громадського діяча. Тут йдеться про багатьох відомих людей, з якими зводила доля автора.
Як стало зрозумілим,особливе місце у біографії Олександра Ольшанського займає Ізюмщини. 12 лютого 1940 року він народився саме тут, пережив страшні роки війни, період відбудови. Чіпкий розум майбутнього письменника жадібно вбирав враження про його земляків. Все це стало матеріалом для більше, ніж двох десятків оповідань і повістей циклу \"Ізюмські оповідання\".
Письменник закінчив сім класів Ізюмської середньої школи № 12, отримав диплом фахівця Чугуєво-Бабчанського лісового технікуму, ставши техніком-механіком лісового та сільського господарства. У віці 18 років пішов на роботу заступником по технічній частині до знаменитого голови колгоспу \"Комуніст\" М.О.Гарагулі. Роком раніше розділи свого юнацького роману представив членам літературного об\'єднання \"Крем\'янець\", що діяв при міськрайонній газеті. Мудрий С.А.Іщенко, колишній київський журналіст і в\'язень сталінських таборів, тоді сказав: \"Майбутнього літератора видно було одразу...\" Сашко дізнався, що в Москві є Літературний інститут і став готуватися. Вивчав життя. Після реорганізації господарств пішов працювати механіком колгоспу \"Україна\" у Кам\'янці, потім слюсарем і механіком Ізюмського вапняного кар\'єру, вчителем Червонооскільської середньої школи.
Спеціально для творчого конкурсу в Літінституті написав повість \"Шоферська легенда\", і в 1961 році він - один з 19 першокурсників очного відділення вузу, яких відібрали за конкурсом з більш ніж 2500 охочих. Перший його творчий керівник - Борис Бідний, прекрасний прозаїк, автор сценарію фільму \"Дівчата\". В інституті Олександра Ольшанського виділяють і навіть балують, вважають його надією радянської літератури.
Але 23 травня 1963-го студенти Літінституту, обурені хрущовською постановою про закриття очного відділення вузу, вдаються до страйку. Одним із організаторів цього спротиву був Олександр. Зрозуміло, що через місяць він вже у військовому ешелоні, що їде на схід. Це сталося не зважаючи на те, що кілька років тому його не брали в армію через стенокардію.
З грудня 1966 року по червень 1968 року О.Ольшанський - літпрацівник Ізюмської міськрайонної газети. Журналістська робота дала багато молодому письменнику, який чимало теплих слів присвятив газеті та своїм колегам. Під час перебування на малій батьківщині письменник обов\'язково приходив до редакції.
Влітку 1968 року Олександр повертається до Москви, працює в комсомольському журналі і незабаром отримує пропозицію перейти до апарату ЦК ВЛКСМ. У наступному році, після отримання диплому Літінституту, він стає інструктором відділу комсомольських органів, а потім відповідальним секретарем постійної організаційної комісії ЦК ВЛКСМ. \"З гардемаринів та відразу в капітани першого рангу\", - скаже про це секретар ЦК комсомолу Борис Пастухов. У штабі комсомолу письменник познайомиться з багатьма майбутніми видатними громадськими та державними діячами. Але в той же час він відчував, що час повертатися до літературних справ.
У 1973 році він, відмовившись від вступу до Академії зовнішньої торгівлі ООН, де готували радянські кадри для роботи в секретаріаті ООН, стає завідуючим редакцією по роботі з молодими авторами видавництва \"Молода гвардія\". У 1977 році виходить його перша велика книга прози \"Сто п\'ятий кілометр\" з передмовою Валентина Распутіна. У тому ж році в ювілейному номері \"Роман-газети\" друкуються його оповідання, в тому числі \"Смерть Тамари\". Останнє відразу стало настільки популярним в Ізюмі, що той номер \"Роман-газети\" крали з поштових скриньок передплатників. Письменник, до речі, дуже пишається таким неординарним читацьким визнанням.
За шість років роботи у видавництві він допоміг стати на крило багатьом талановитим поетам і прозаїкам з усіх республік СРСР. В 1979 його затверджують заступником головного редактора Головної редакції художньої літератури Держкомвидаву СРСР, тобто заступником начальника союзного главку.
У роки перебудови очолює Управління з експорту та імпорту авторських прав на твори художньої літератури і мистецтва Всесоюзного агентства по авторських правах, і секретаріат ЦК КПРС затверджує його членом правління агентства, в якому він працює аж до розпаду СРСР. Ольшанський вніс величезний внесок у просування книг вітчизняних авторів на міжнародний книжковий ринок.
Залишивши агентство, він на кілька місяців стає генеральним директором акціонерного товариства \"Парус\" з випуску дитячої літератури. З жовтня 1993 року, після розстрілу Єльциним будівлі Верховної Ради Російської Федерації, у письменника починається важка світоглядна і творча криза. Не може писати. Повісивши над робочим столом іконку монаха-мовчальника із зав\'язаним ротом, письменник, згадавши юність, йде у далекобійники, переганяє вантажівки по Русі Великій. \"Повертається в народ\", і так чотири роки.
У 1994 році пише яскраву і нещадно гостру розповідь \"Огризок французької булки\", який виходить в міжнародному журналі \"Форум\" в 1997 році. У середині дев\'-яностих письменник пише одну за одною публіцистичні статті, друкує їх в основному в \"Форумі\", де стає політичним оглядачем і є ним досі. Початком публіцистичних робіт стане блискучий нарис \"Кузнецька дуга\" в колективному номері \"Роман-газети\" №15 за 1995 рік, для підготовки якого він разом зі старим другом Гарієм Немченком їздив по шахтах Кузбасу, з\'ясовуючи причини й обставини знаменитого шахтарського страйку, який запустив процес колапсу радянської економіки і прискорив розпад Радянського Союзу.
На початку XXI століття письменник закінчує дилогію \"RRR\", що складається з романів \"Стадія сірих карликів\" і \"Євангеліє від Івана\". Він вважає її своєю головною книгою, по суті є альтернативою \"Майстру і Маргариті\" М. Булгакова, не сприймає воландового трактування нашого суспільства. Письменник так не задумував, але так вийшло, оскільки якщо шлюби укладаються на небесах, вважає він, то вже книги там створюються напевно, і виявив в тексті \"Євангелія від Івана\" абсолютно унікальний прийом - каскад метафор, як він вважає, явний подарунок Неба.
В останні роки Олександр Ольшанський чимало часу приділяє проблемам переходу людства на принципи гармонійної цивілізації, зближується з рядом видатних філософів і математиків. Вони глибоко цінують його пропозицію перейти від діалектичного методу розвитку, суперечливого, справедливого для кризових явищ, котрий породжує кризи та виправдовує насильство аж до революцій і класової боротьби, до асиметричного методу розвитку, як еволюційного, природного і гармонійного. При цьому як філософ він вважає, що загальними філософськими категоріями є не тільки простір і час, але й інформація, золотий перетин, асиметрія і гармонія ... Між іншим, першу свою юнацьку статтю \"Все тут Важливе і головне\" в дискусії про те, що таке гармонійно розвинена людина, Ольшанський надрукував в нашій газеті ще восени 1960 року! А через півстоліття написав \"Початок асиметрики\". На думку письменника, ідеї асиметрики будуть хвилювати багато поколінь мислителів. На сайті aolshanski.ru можна познайомитися з цим та багатьма іншими творами автора.
Кілька років тому письменник на прохання ректорату і однокашників по інституту створив і очолив Співдружність випускників Літературного інституту та вже рік керує семінаром прози на Вищих літературних курсах, передає своїм вихованцям, молодим прозаїкам, особистий величезний літературний і життєвий досвід.
Такий коротенько яскравий шлях нашого земляка Олександра Андрійовича Ольшанського. У його книзі понад 600 сторінок, обсяг, звичайно, непідйомний для нашої газети. Тому ми вирішили друкувати лише ті уривки з неї, де мова йде про Ізюмський період життя автора.
В. Полєхін.