Андрій Філіппов: «Доля обирає сміливих і веселих»
Андрій Філіппов: «Доля обирає сміливих і веселих»
Цей стрункий, худорлявий юнак, з аленделонівською посмішкою якось зненацька увірвався в артистичний простір.
Йому стали телефонувати фанатки, з ним почали вести перемовини знавці естрадного бізнесу.
І мало хто знав у Києві та й в інших куточках України, що перед участю у спецпроекті «Фабрика зірок» Андрій Філіппов був звичайним студентом, жив розміреним життям, навіть не сподіваючись на телевізійні рампи та інтерв’ю журналістської братії. Цими днями наш земляк, колишній учень гімназії № 1 побував вдома, в Ізюмі......
Андрій Філіппов: «Доля обирає сміливих і веселих»
Цей стрункий, худорлявий юнак, з аленделонівською посмішкою якось зненацька увірвався в артистичний простір. Йому стали телефонувати фанатки, з ним почали вести перемовини знавці естрадного бізнесу. І мало хто знав у Києві та й в інших куточках України, що перед участю у спецпроекті «Фабрика зірок» Андрій Філіппов був звичайним студентом, жив розміреним життям, навіть не сподіваючись на телевізійні рампи та інтерв’ю журналістської братії. Цими днями наш земляк, колишній учень гімназії № 1 побував вдома, в Ізюмі. Звісно, його оточили увагою. І він з притаманною йому відвертістю та ввічливістю відгукнувся на всі прохання. Редакція міськрайонки теж не стала винятком. Ми запросили Андрія до себе й попросили відповісти на ряд запитань.
Кор. - Андрію, ізюмчани вболівали за тебе під час телешоу. Серед палких прихильників була і твоя вчителька музики з гімназії №1 І.К.Гордієнко. Якось при зустрічі вона зазначила, що її праця не пропала даремно. Що вона мала на увазі ?
- Так, Ірина Костянтинівна свого часу відіграла неабияку роль. Саме вона змусила повірити в себе, коли відправила в складі вокального квартету на перший в моєму житті конкурс «Весняні дзвіночки». Тоді у ЗОШ №1, мабуть, і був закладений фундамент мого подальшого життєвого вибору.
Кор. – Хоча по великому рахунку все починається з першооснов. Звідки ти родом ? Хто твої батьки ?
- Народився в Ізюмі. Настільки пам’таю, у нашому пологовому будинку. Моя мама - інженер за професією, працювала на приладобудівному заводі. Батько за вдачею був активістом громадських справ. Чимало свого таланту віддав дітям. Працював у піонертаборах, організовував різні збори, поїздки школярів. Був свого роду масовиком. Оце штукарство передалося і мені.
Кор. - А шкільні роки ?
- Віддали мене батьки до ЗОШ № 1 (там вчилася мама). Скажу відверто, мало спогадів , пов\'язаних зі школою. Бо після дев’ятого класу полишив її. Це була власна ініціатива. Оскільки загальне навчання давалося мені не просто, я вирішив змінити життя. Благо, на той час закінчив Ізюмську художню школу. Вона й відкривала вікно у щось нове, незвідане. Тоді вибір впав на Харківський будівельний технікум. Моя родина, відверто кажучи, не мала (та й нині не має) особливих статків. Сподіватися доводилося на себе. Тож конкурсній комісії представив малюнки та графіку, що приготува в художній школі. Слід також віддати належне Володимиру Георгійовичу Сепітому і головному архітектору міста Василю Івановичу Лисенку. У той час вони підтримали мене, відвезли до Харкова, відрекомендували мене керівництву закладу. І чотири з половиною років я вивчав архітектуру. Одночасно вів громадську роботу. Був головою студентської ради технікуму, входив до складу Харківської студради, що спонукало до активної участі в різних загальноміських заходах. Займався вокалом у Палаці культури «Залізничник». Саме там здобув справжні навички співу.
- Андрію, настільки відомо, ти став студентом Київського Національного університету культури. Як потрапив до цього престижного вузу, де керує один із найяскравішим митців України Михайло Поплавський?
- Зовсім випадково. Якось у Харкові завітав до філії цього навчального закладу де завідуючою була досить відома в громадських колах жіночка ( вона добре знала мене по громадських справах). Попросив допомогти зі вступом в інженерно-будівельний вуз. Там пропонували на нульовий курс. А за правилами після технікуму мені належало потрапити на третій. Завідуюча відповіла, що коштів на бюджет не вистачає. Тож запропонувала поступити до НУК Михайла Поплавського, на спеціальність «Менеджер шоу-бізнесу». І я погодився. Та коли подав документи, виявилося, що на спеціальність, яку обрав, зареєструвалося лише шість чоловік. Факультет, звісно, закрили і запропонували або вчитися на перукаря, або їхати до столиці. Ну, я людина проста – зібрав речі й поїхав.
Кор. – Тебе прийняли на вчитися на бюджетну основу ?
- Я спершу думав, що саме так і буде. Але ні… Запропонували контракт. Коштів не мав, тож змушений був підписати помісячну оплату за навчання.
Виділили кімнату в гуртожитку, але з оплатою наперед. Довелося викручуватися, позичати гроші у знайомих.
Кор. – На якому етапі зараз навчання у вузі ?
- Процес призупинився, якщо можна так сказати. Брав «академіку», бо треба було чимало часу витрачати на телешоу. Зараз в університеті готові мене перевести на бюджет. Тому певний, що через два роки закінчу вуз.
Кор. - Бажання взяти участь у телешоу виникло спонтанно ?
- Ні, це визрівало ще тоді, коли транслювали «Карооке на майдані». Спершу хотів випробувати себе. Та коли побачив, які там відбуваються перипетії, закаявся йти. Не ходив і на кастинги «Фабрики зірок». Тільки на третій тур потрапив зовсім випадково. Йшов на роботу через Палац спорту (живу в районі Бессарабського ринку) і зустрів двох знайомих. Вони й запросили мене на кастинг.
Кор. – І яка була атмосфера ?
- По телебаченню не показали й половини того, що діялося. Емоції били через край. Ми ж, на відміну від інших, сиділи, як кажуть, на повному позитиві - сміялися, жартували. Нас помітили, дали три квитки на наступний день. Так я став учасником огляду.
Кор. – Андрію, який момент тобі особливо запам’ятався ?
- Якось по дорозі на кастинг потрапив під жахливий ливень. Був мокрий до нитки, навіть у кросівках хлюпала вода. А на «фабриці» треба було пройти О. Коляденко. І я з мокрим волоссям пішов. Пригадую, виконав пісню «Синий иней». Олена розміялася: « Боже, голоса немає, зовнішність як така теж відсутня. Що мені з тобою робити ?». Пригадую, щось сказав жартома. Це сподобалося. І я був зарахований на прослуховування. Взагалі, туди приймали різВних людей, навіть в деякій мірі неординарних. Робилося це, можливо, з метою, щоб на їх фон показувати тих, кого хочуть вибрати. А можливо, й ні. В усякому разі, так думав, доки мене не прослухав Костянтин Меладзе. Тоді впевнився, що голос є і я потрапляю на другий тур.
Кор. – І яким же був цей тур ?
- Він вийшов у мене цікавим. Це якраз той момент, коли я був непідготовлений як слід. Увечері третього числа була «напруга», а ранком четвертого – кастинг. Під час занять у Тетяни Піскарьової, ніяк не міг вивчити текст. Мучився, мучився, а тоді сказав: «Пісня не моя». Але педагог наполягла на своєму, мовляв, саме це дасть змогу скорити серце журі. Словом співав. Однією із запропонованих була пісня Дмитра Клімашенка «Золото монет». Її вивчив не досить досконало. Потім пішло краще. Бо виконав те, що краще знав. І мене взяли.
Кор. – Тобто потрапив на третій тур ?
- Саме так. Він був вдалішим. З Тіною Кароль виконував пісню «Не бойся, мальчик».
Кор. – А співали під «фанеру» ?
- Відверто, всі «фабриканти» хотіли виконувати пісні наживо. Однак їх не слухали. Більшість виступів йшли під фонограму. В мене, скажу вам, на цьому навіть був казус, коли зробив неправильний вступ під фонограму. Але це вже в минулому. Взагалі, атмосфера була дружньою. Ми жили єдиною командою, допомагали один одному. Й це радувало.
Кор. – Андрію, у тебе склалися добрі стосунки з Костянтином Меладзе. Він, мабуть, шкодував, що ти не потрапив до фіналу ?
- Це досить талановита і добра людина. Він шкодував за кожним, хто потрапляв, так би мовити, під мітлу, робив все, щоб врятувати. Так, скажімо, давав додатковий шанс Тетяні Воржевій, мені, Стасу ШурінС, Аліні Астровській, Анаастасії Плис, Віталію Чирві, Санті Дімопулос, котру жюрі поставило під сумнів. І Костянтину Меладзе було шкода, що ці учасники не змогли пройти до фіналу.
Кор. – Відчував підтримку ізюмчан ?
- Безперечно. Коли було голосування, тільки й розраховував на підтримку земляків. Взагалі, чимало учасників знали про Ізюм. Приміром, Аліна Островська була проїздом тут ( живе в Донецьку). Їй дуже подобається природа нашого краю.
Кор. – Андрію, побивався через невдачу ?
- Ні, абсолютно.. Я - життєрадісна за природою людина. Для мене це було своєрідним шоу. На «фабриці», мабуть, лише я створив такий собі образ талановитого ледаря, що зневажливо ставиться до копіткої підготовки, завжди чомусь ремствує з приводу тих чи інших порад фахівців.
Кор. - І чим все ж таки стала для тебе «Фабрика зірок» ?
- В першу чергу місцем, де я зустрів багато цікавих людей, придбав справжніх друзів. Це крок до самоудосконалення. І що важливо, тут зродилося почуття впевненості. Відтепер впевнено йду вверх по східцях життя. Бо попереду чимало сюрпризів.
Кор. - Які плани на найближчий час ?
- Хочу потрапити на чергову хвилю. Мабуть, це буде влітку. Але на відміну від пережитого, буду серйозно готуватися. Як і в інших «фабрикантів, є цікаві пропозиції стосовно шоу-бізнесу. Адже надалі буде потрібна не лише підтримка, а й фінанси.
Кор. - Щоб побажав би одноліткам ?
- Ніколи не зупинятися на досягнутому, не опускати руки при невдачах. До того ж, робити те, що подобається. Зрозумійте, життя само розставляє все по своїх місцях. Не треба поспішати, але не варто і квапитися. Я, наприклад, потрапив на «Фабрику зірок» у 22 роки. Вважаю це закономірністю. Бо якби подібне трапилося років п’ять назад, було б досить смішно і не серйозно. Тож будьте, любі друзі, до всього готові: доля обирає сміливих і веселих.
Вів розмову М.Калюжний.
ФотоЗвіт зустрічі ТУТ.
Хороший сигнал для учителей Гимназии№1, продолжайте носить на руках деток богатеньких родителей,вот вам и оценка реальная вашего бывшего ученика.